Перегляд вихідного коду сторінки Слово о полку Ігоревім

[[Файл:Slovo knyga.jpg|200px|thumb|right|Обкладинка книги 1986р. Художник Лопата В.І.]]
[[Файл:Lopata slovo1.jpg|200px|thumb|right|Художник Лопата В.І.]]
'''Слово о полку Ігоревім''' ('''Слово о плъку Игоревѣ'''; ''«Слово про Ігорів похід», «Слово о полку Ігореві, Ігоря, сина Святославля, внука Ольгова»'', ''або альтернативне прочитання: "Слово о полку '''і гореві''', Ігоря, сина Святославля, внука Ольгова ", тобто «Слово про похід '''і горе'''»'')&nbsp;— героїчна поема кінця XII ст., одна з найвідоміших пам'яток давньоруської літератури.

== Історія знахідки ==
Оригінал твору відкрив граф Олексій Мусін-Пушкін, відкупивши його в архімандрита Спасо-Ярославського монастиря Йоіля 1791&nbsp;р., і видав друком у Петербурзі 1800&nbsp;р., при співпраці знавців палеографії М. Малиновського і М. Бантиша-Каменського. Сам рукопис і більшість друкованих примірників «Слова…» згоріли під час московської пожежі 1812 року. Брак оригінального списку викликав уже на початку XIX&nbsp;ст. появу скептиків, які вважали «Слово…» пізнішим фальсифікатом (О.&nbsp;Сенковський, М.&nbsp;Каченовський, І.&nbsp;Давидов, І.&nbsp;Бєликов тощо). До новіших скептиків належали французькі славісти Л.&nbsp;Леже і А.&nbsp;Мазон (який автором «Слова…» вважав Бантиша-Каменського, пізніше Йоіля), останнім часом А.&nbsp;Зімін, Едвард Кінан тощо. Переважає думка про безпідставність усіх закидів сфальшування, до цього чимало спричинилися різні знахідки. Ще 1818&nbsp;р. К. Калайдович знайшов у псковськім Апостолі 1307&nbsp;р. приписку, запозичену з «Слова…», 1829&nbsp;р. Р.&nbsp;Тимковський видав список «Задонщини», що була наслідуванням або, як писав М.&nbsp;Сперанський, плагіатом «Слова…».
[[Файл:Lopata Slovo2.jpg|200px|thumb|right|"Боян же, браття, не десять соколів на стадо лебедів пускав, а свої віщі персти на живі струни покладав, і вони самі князям славу рокотали." Художник Лопата В.І.]]
Вже ранні дослідники відкрили зв'язок «Слова…» з українською народною поезією, особливо М.О.&nbsp;Максимо́вич. У XIX&nbsp;ст. над «Словом…» працювало багато дослідників: з росіян М.&nbsp;Тихонов, П.&nbsp;Вяземський, В.&nbsp;Міллер, О.&nbsp;Веселовський, Е.&nbsp;Барсов; з українців, крім М.&nbsp;Максимовича, О.&nbsp;Потебня, О.&nbsp;Огоновський, П.&nbsp;Житецький. Широко поставлене дослідження «Слова…» у XX&nbsp;ст., існує понад 700 поважних праць про «Слово…» різними мовами, у тому числі праці українських дослідників В.&nbsp;Перетца, М.&nbsp;Грунського, на еміграції Д.&nbsp;Чижевського, О.&nbsp;Пріцака та ін. З другої половини 1930-их рр. наукове вивчення «Слова…» в УРСР припинено й обмежено тільки російськомовними дослідженнями в АН СРСР.

Через відомі політичні умови перед у дослідах над «Словом…» вели російські науковці. Зваживши, що мова, якою написано «Слово…», в основі&nbsp;— давньоруська мова, поему зараховують до своєї літератури українці, білоруси й росіяни. Проте ніхто з поважних учених не заперечує, що поема постала в Україні і що багато її мовних і поетичних засобів мають яскраво український характер. У 1920-их рр. М.&nbsp;Скрипник домагався визнати приналежність «Слова…» лише до української літератури. Така позиція М.&nbsp;Скрипника цілком виправдана: твір присвячено військовим дружинам і землі Трояні (Троянь&nbsp;— Провідна зоря, Христинівка України).

== Історична основа і зміст поеми ==
Як і в Гомеровій «Іліаді», основний задум твору не в описові подій протягом походу, а в тому, що похід змінив світогляд князя Ігоря&nbsp;— «від свавільного гніву до розуміння об'єднавчої ролі держави». В епілозі твору князь Ігор іде до церкви Пирогощої «країни заради»&nbsp;— «страни ради». Твір присвячено «землі Трояні» (назва&nbsp;— образ України) і її військовому оплоту&nbsp;— військовим дружинам&nbsp;— «стадам лебединців», «галицім стадам», «копіям» та «дівицям», які перейшли за Дунай. Князь Ігор йшов до Дону, щоб там «копіє приломити»&nbsp;— «відновити кордон землі на річці Дон» та «пошукати града Тьмуторокані». Цей самовільний вчинок князя Ігоря був невдалий і саме на прикладі цієї невдачі автор закликає князів до солідарності. Історичною основою (не темою) «Слова…» є невдалий похід новгород-сіверського князя Ігоря Святославича на половців навесні 1185&nbsp;р., а вже у 1187 році об'єднані дружини князів здійснили успішний похід. Військовий похід князя Ігоря автор відтворив в епічно-ліричному плані, піднісши як найвищий принцип долю Руської землі і засуджуючи князів за їх незгоди, за те що ставили особисте над загальним. До історичної оповіді автор додав мотиви снів, плачів, реакцій природи на долю героїв, монологи князів тощо. Автор згадує свого попередника&nbsp;— співця [[Боян]]а, який в XI ст. прославляв князів, і зв'язує [[Боян]]а, [[Велес]]ового внука, з давнім світом божеств та обіцяє співати в його стилі, щоб об'єднати славів (слави&nbsp;— славяни). Після описів готування до походу, триденного бою і поразки Ігоря, автор «Слова…» з'ясовує причини, які довели до недолі Руську землю. Закінчується поема, після опису втечі Ігоря з полону, приходом князя до церкви Святої Богородиці Пирогощої&nbsp;— Державної Богоматері. Автор віддає належне походу князя Ігоря. Твір завершується прославою спершу «старим князям»&nbsp;— Ігореві та Всеволодові, а потім «молодим», що їх представником був Володимир Ігоревич.
[[Файл:Jaroslavna.jpg|200px|thumb|right|"Ярославна рано плаче в Путивлі на забралі"]]
== Мова і поетика ==
Мова, якою написано «Слово о полку Ігоревім», це тогочасна літературна мова русинів, подібна до мови літописів, але з помітно більшими впливами народної. Більшість дослідників припускають, що автор «Слова…» був або киянин або чернігівець, інші (Орлов, Юґов) доводять, що він мусив бути галичанином («карпаторус»). Є припущення, що копію поеми XVI&nbsp;ст., котру відкрив Мусін-Пушкін, вже значно окнижили переписувачі, які підтягали транскрипцію поеми під панівний тоді болгарський правопис. До того ж вона могла бути не зі старого списку, а з інших копій, які й витворили так звані «темні місця» поеми. Мовний скарб поеми порівняно невеликий, десь понад 900 слів. Побіч слів, прикметних тільки українській мові, в «Слові…» є архаїзми, збережені в українських говірках, є також впливи інших мов.

Порівнявши мову «Слова» з сучасною українською мовою, можна виявити досить багато спільного. В перекладі, зробленому для Катерини II, було вказано, що оригінал містить у собі велику кількість «южнорусских» та польских слів, незрозумілих російському читачеві. Слова мають властиві для сучасної українскої мови закінчення. Незвичні для сучасної російської мови «и» в багатьох словах звучать по-українському, якщо їх змінити на «ы». В тексті присутня велика кількість характерних малоросійсьских фраз: «а мої ті Куряни свідомі кмети, под трубами повиті, под шеломи взлеліяні, конець копія вскормлені, путі їм відоми, яруги їм знаєми, луки в них напряжені, тулі отворені, саблі ізострені, самі скачють як сіриї волки в поле…».

Особливо багаті епітети «Слова…», порівняння й метафори, метонімії й гіперболи. Автор персоніфікує природу, робить її живою істотою, яка або співчуває, або шкодить людині. Досконалість поетичних образів доводить, що, побіч літописів, мусила існувати й багата народна і дружинна поезія зі складною та високорозвиненою поетикою.

Справа ритміки «Слова…»&nbsp;— одна з найсуперечливіших. Спроби відтворити його ритмічну структуру якимось правильним віршем не мали успіху: теорія сканд. вірша Р. Абіхта (1901), ритм 4/4 Ф. Корша (1909), теорія візант.- церк. канонів В. Бірчака (1910), теорія «летючих ударів» Є. Сіверса (1926), вплив старогебрейського вірша, котрий добачав митр. Іларіон (1949). М. Максимович зв'язував ритміку «Слова…» з пізнішими думами, П. Житецький підкреслив речитативний характер «Слова…», за яким кожний вірш-речення, незалежно від кількості складів, творить цілість зі своїми власними ударами. Ф. Колесса зв'язав ритм «Слова…» з голосіннями, що стояли й в основі дум. Цей тип вірша має дуже широкий діапазон вислову, в нього можна було вплітати різні ритми, відповідно до теми, настрою і поетичної традиції. Опис бою князя Всеволода&nbsp;— зразок дружинної бойової пісні, але її ритміка зовсім покривається з деякими [[Весільні пісні|весільними]] й обжинковими піснями, що є доказом тісного зв'язку дружинної поезії з народною.

== Питання про авторство ==
Існує певна переконаність, що «Слово…» написав учасник чи свідок походу. Хоча хто він, на сьогодні вважають невідомим. Так, наприклад, деякі вчені схильні думати, що твір написав великий київський князь Святослав, бо й «золоте слово» цього героя, й ідейна позиція автора збігаються. Дехто з науковців приписує авторство поеми Біловодові Просовичу, якого згадано в Київському літописі якраз там, де йдеться про похід князя Ігоря. Інші вважають за автора легендарного Ходина, ім'я якого присутнє в самому тексті. Російський же дослідник Борис Рибаков стоїть на тому, що автором пам'ятки є київський тисяцький Петро Бориславович. Іван Вагилевич та Василь Яременко наполягають, що автором міг бути старець Ян, він же&nbsp;— чернець Вишатич. Але найпереконливішою треба вважати гіпотезу Леоніда Махновця та Степана Пушика, які вважають, що автор "Слова… не хто інший, як брат княгині Ярославни,&nbsp;— галицький князь Володимир Ярославович. Але це все лише припущення. Безперечно, автор&nbsp;— спостережлива людина, яка неодноразово бувала в ратних походах. Серед можливих авторів дослідники «Слова…» називали й давньоруського книжника з Галича, Тимофія, співця Митусу, що вцілів після поразки дружини князя Ігоря.

Не викликає сумнівів те, що автор «Слова…»&nbsp;— людина високоталановита, освічена, чудово знає історію, легко орієнтується в політичних перипетіях як свого часу, так і часу минулого, цінує світову літературу й духовну спадщину власного народу, докладно називає всі подробиці військового побуту, обізнана з тактикою ведення бою, зброєю. Одне слово, фахівець військової справи. Автором «Слова» без сумніву можна вважати Ольстина Олексича, який у 1177 році був наказним (січовим) гетьманом у Великого Київського князя Святослава, а у 1185-87 роках воєводою князя Ярослава Чернігівського. Це про автора «Слова» говорено у вислові «Рек Боян і ходина Святослава, пестворця старого часу Ярослава». Старожитнє «боян»&nbsp;— наказний гетьман (казанець), «ходина»&nbsp;— посол (дипломат), «пестворця» (латина «pes»&nbsp;— ходя, шлях)&nbsp;— драгоман (воєвода).

Останніми роками набула другого дихання гіпотеза про те, що «Слово» є підробкою кінця XVIII століття. Новочасний неоскептик Едвард Кінан вважає автором фальсифікації чеха Й. Добровського.

== Переклади і переспіви ==
Переклади і переспіви «Слова» існують багатьма мовами світу, а найбільше українською і російською. Українські віршовані і прозові переклади «Слова» дали: Іван Вагилевич (близько 1836, друкований 1884), Б. Дідицький (язичіем, 1849), М. Максимович (1857), С. Руданський (1860, друкований 1896), Юрій Федькович (1866, 1902), [[Франко Іван Якович|Іван Франко]] (1873, 1952), О. Огоновський (1876), Панас Мирний (1883, 1896), О. Партицький (1884), М. Чернявський (1894), Іван Стешенко (1899, 1967), К. Зіньківський (1907, 1967), Василь Щурат (1907, 1912), М. Грушевський (1923), П. Коструба (1928), М. Грунський (1931), Микола Матіїв-Мельник (1936), С. Гординський (1936, друга ред. 1950), Наталя Забіла (1938), Володимир Свідзінський (1938), Максим Рильський (1939), Іван Огієнко (1949), М. Аркас (1951), Леонід Махновець (1953), О. Коваленко (1954), М. Кравчук (1968). Переклади і переспіви окремих фраґментів «Слово…», зокрема «Плачу Ярославни», дали М. Шашкевич (1833), Тарас Шевченко (1860), В. Мова (Лиманський, 1893), Б. Лепкий (1915) і багато інших українських поетів.

Перший російський віршований переклад «Слова» дав І. Серяков (1803), після нього «Слово…» перекладали: В. Капніст (1809), В. Жуковський (1817&nbsp;— 19), М. Делярю (1839), Л. Мей (1850), М. Гербель (1854), А Майков (1869), Е. Барсов (1887), К. Бальмонт (1929), С. Шервинський (1934), Г. Шторм (1934), І. Новиков (1938), В. Стеллецький (1938), М. Заболоцький (1946), А. Юґов (1950), С. Ботвинник (1957), М. Риленков (1962). Білоруською мовою переклав «Слово…» Янка Купала (1919 прозою, 1921 віршем).

Польською мовою «Слово…» перекладали: Ц. Ґодебський (1821), С. Красинський (1856), Б. Лепкий (1899), Ю. Тувім (1927, 1944); чес.: В. Ганка (1821), Ф. Кубка (1946), А. Сарва (2008) й ін.; сербською: I. Хаджевич (1842), І. Шанкович й ін.; словінською М. Плетершник (1865); болг. Р. Жинзифов (1863), Л. Стоянов (1954). Перший німецький переклад дав А. Коцебу вже 1800, далі «Слово…» перекладали: Й. Ріхтер (1803), Ф. Боденштедт (1861), Р.&nbsp;М.&nbsp;Рільке (1904). Н. Маєр (1933); англійською перекладали: Л. Вінер (1902), Л. Маґнус (1915), Ч. Кросе (1948), В.М. Набоков (1950), В. Кірконнелл і К. Андрусишин (1963) й ін.; французькою: Н. Бляншер і Екстейн (1823), Ф. де Берґон (1878), Н. Кульман і М. Бегаґель (1937), А. Ґреґуар (1945); італійською: Д. Чамполі (1911) і Е. Ґатто (1928); іспанською: Я. і Р. Майкелі (1949); датською: Т. Лянґе (1888); угорською: С. Рідль (1858) і Г. Стрипський; жидівськими (іврит та ідиш): С. Мендельсон (1875). Давид Гофштейн й І. Фефер (1938). Є переклади «Слово…» також: абхазькою, башкирською, вірменською, грузинською, казахською, карельською, татарською, узбецькою й ін. мовами.

Історичну п'єсу на тему «Слово…» під назвою «О полку Ігоревім» написав Гнат Хоткевич (1926). Для театральної інсценізації «Слово…» опрацював Григор Лужницький. Сюжети «Слово…» використані в опері І. Бородіна «Князь Ігор», у композиції М. Лисенка «Плач Ярославни». В образотворчому мистецтві відомі твори на теми «Слово…» Ю. Нарбута, П. Холодного (старшого), О. Кульчицької, В. Васнецова, В. Фаворського, П. Андрусова, Я. Гніздовського й ін.; у театрі&nbsp;— А. Петрицького, у скульптурі&nbsp;— А. Павлося, Б. Мухина, у вітражі&nbsp;— Л. Молодожанина.

== Згадка слов'янських божеств в "Слові" ==
; [[Дажбог|Даждьбог]]
"погибашеть жизнь Даждьбожа внука"

"Въстала обида въ силахъ Дажьбожа внука"

; [[Велес]]
"Чили въспѣти было, вѣщей Бояне, Велесовь внуче"

; [[Хорс]]
"Всеславъ князь людемъ судяше, княземъ грады рядяше, а самъ въ ночь влъкомъ рыскаше: изъ Кыєва дорискаше до куръ Тмутороканя, великому Хръсови влъкомъ путь прерыскаше."

; [[Стрибог]]
"Се вѣтри, Стрибожи внуци, вѣютъ съморя стрѣлами на храбрыя плъкы Игоревы"

; [[Див]]
"Дивъ кличетъ връху древа, велить прислухатись землі незнаній у Лузі"

"Уже снесеся хула на хвалу; уже тресну нужда на волю; уже връжеса Дивь на землю"

; [[Карина|Карна]] і [[Жаля|Жля]]
"За ним кликнули Карна і Жля, поскакали по Руській землі, смагу людям несучи в полум'яному розі". 

; [[Троян]]
"рища въ тропу Трояню чресъ поля на горы"

"Были вѣчи Трояни"

"вступилъ бѣдою на землю Трояню"

"На седьмомъ вѣцѣ Трояни връже Всеславъ жребїй"

; [[Обіда]]
"Въстала Обида въ силахъ Дажьбожа внука, вступилъ бѣдою на землю Трояню, въсплескала лебедиными крылы на синѣмъ море у Дону плещучи, убуди жирня времена."

; [[Боян]]
"Начати же ся тъй пѣсни по былинамъ сего времени, а не по замышленїю Бояню. Боянъ бо вѣщїй, аще кому хотяше пѣснь творити, то растѣкашется мыслію по древу, сѣрымъ вълкомъ по земли, сызымъ орломъ подъ облакы."

"Боянъ же, братїє, не 10 соколовь на стадо лебедѣй пущаше, нъ своя вѣщїа пръсты на живая струны въскладаше; они же сами княземъ славу рокотаху."

"О Бояне, соловїю стараго времени!"

"Чили въспѣти было, вѣщей Бояне, Велесовь внуче"

"Тому вѣщей Боянъ и пръвоє припѣвку, смысленый, рече"

"Рекъ Боянъ и Ходына, Святъславля пѣснотворца стараго времени Ярославля, Ольгови"

== Текст твору ==
; Транскрипція оригінального тексту
* http://litopys.org.ua/slovo67/sl01_1.htm - Оригінальний текст «Слова о полку Ігоревім» підготовлено за виданням 1800 p., яке взято за основу, та за Катерининською копією (за фототипічними їх виданнями).
* http://litopys.org.ua/slovo/slovo.htm - Текст «Слова», максимально наближений до видання 1800 року, розділено на окремі слова і ритмічні рядки.
; Переклад сучасною українською мовою
* http://litopys.org.ua/slovo67/sl02.htm - Ритмічний переклад пам'ятки, зроблений Л.Є.&nbsp;Махновцем, за виданням: «Слово о полку Ігоревім». Вступ: М.К.&nbsp;Гудзій. Упорядкування: В.Л.&nbsp;Микитась, «Радянський письменник», Київ., 1955.
; Різні видання, коментарі, переклади
* http://litopys.org.ua/links/inslovo.htm - «Слово» та українські коментарі.
* http://svit.in.ua/kny/slovo/slovo_yatsenko.pdf "Слово о полку Ігоревім" - переклад Б.Яценка (pdf).
* http://svit.in.ua/kny/slovo/slovo_tkach.pdf "Слово о полку Ігоревім" - переклад М.Ткач, 2008 (pdf).
* http://svit.in.ua/kny/slovo/slovo_1800.djvu "Слово о полку Ігоревім" - перше видання О.І. Мусіна-Пушкіна, Москва, 1800 р. (WinDjView).

== Джерела ==
* [http://uk.wikipedia.org/wiki/Слово_о_полку_Ігоревім Слово о полку Ігоревім];
* Слово о полку Игореве, под редакцией В. Адриановой-Перетц. М.П. 1950;
* слово о плъку Игоревѣ в укр. художніх перекладах і переспівах XIX&nbsp;— XX ст. (до вид. підготував С. Маслов). К. 1953;
* Слово о полку Ігоревім (вступна ст. М. Гудзія). К. 1955;
* Слово о полку Игореве. М. 1961, друге вид. 1967. [http://litopys.org.ua/slovo67/sl.htm «Слово о плъку Игоревѣ» та його поетичні переклади і переспіви. Київ, 1967].

== Література ==
* [http://kharkiv-nspu.org.ua/archives/1893 Марко Роберт Стех, «Очима культури» №&nbsp;2. Хто і коли написав «Слово о полку Ігоревім»?], відео
* [http://feb-web.ru/feb/slovoss/ss-abc/ ''Словарь-справочник «Слова о полку Игореве»'': В 6 выпусках / АН СССР. Ин-т рус. лит. (Пушкин. Дом); Ин-т рус. яз; Под ред. Б.&nbsp;Л.&nbsp;Богородского, Д.&nbsp;С.&nbsp;Лихачева, О.&nbsp;В.&nbsp;Творогова; Сост. В.&nbsp;Л.&nbsp;Виноградова.&nbsp;— Л.: Наука. Ленингр. отд-ние, 1965–1984.]
* [http://feb-web.ru/feb/slovenc/es/ ''Энциклопедия «Слова о полку Игореве»'': В 5 томах / Рос. акад. наук. Ин-т рус. лит. (Пушкин. дом); Ред. кол.: Л.&nbsp;А.&nbsp;Дмитриев, Д.&nbsp;С.&nbsp;Лихачев, С.&nbsp;А.&nbsp;Семячко, О.&nbsp;В.&nbsp;Творогов (отв. ред.).&nbsp;— СПб.: Дмитрий Буланин, 1995.]

[[Категорія:Книга]]