Відмінності між версіями «Повітруля»

Матеріал з svit
Перейти до: навігація, пошук
м (Захист на Повітруля встановлено ([Редагування=Дозволено тільки адміністраторам] (безстроково) [Перейменування=Дозволено тільки адміні...)
 
(Не показано 6 проміжних версій цього користувача)
Рядок 1: Рядок 1:
[[Файл:Motanka.JPG|thumb|Лялька-[[мотанка]] Повітруля]]
+
[[Файл:Kryzhanovsky Rusalii.jpg|200px|thumb|right|[[Крижанівський Віктор Володимирович|Сонцеслав Крижанівський]]. Початок Русалій]]
'''Повітруля''' – національний український [[Міфологія|міфологічний]] позитивний [[персонаж]] жіночої статі.
+
'''Повітруля''' – національний український міфологічний позитивний персонаж жіночої статі.
  
 
Асоціюється із стихією вітру (дочка гірських вітрів<ref>[http://www.swarog.ru/p/pwitrulja5.php Повитруля - Словарь языческой мифологии славян]</ref>) – легка,  здатна пересуватись у повітрі, не торкаючись землі, часто змальовують з крилами та вбраною в квіти з голови до п'ят. Хоча здебільшого описується як красуня, вміє змінювати зовнішність з молодої на стару і навпаки. Залюбки допомагає закоханим у любовних справах. Походить з Карпатського регіону. Вважається, що якщо комусь дев'ять ночей поспіль сниться кохана, то на десятий в її образі спускається з полонини повітруля. У чабанів, які ні в чому не відмовляють свої коханкам-повітрулям, вівці завжди цілі...
 
Асоціюється із стихією вітру (дочка гірських вітрів<ref>[http://www.swarog.ru/p/pwitrulja5.php Повитруля - Словарь языческой мифологии славян]</ref>) – легка,  здатна пересуватись у повітрі, не торкаючись землі, часто змальовують з крилами та вбраною в квіти з голови до п'ят. Хоча здебільшого описується як красуня, вміє змінювати зовнішність з молодої на стару і навпаки. Залюбки допомагає закоханим у любовних справах. Походить з Карпатського регіону. Вважається, що якщо комусь дев'ять ночей поспіль сниться кохана, то на десятий в її образі спускається з полонини повітруля. У чабанів, які ні в чому не відмовляють свої коханкам-повітрулям, вівці завжди цілі...
  
Повітруль можна віднести до демонологічних персонажів так званої «нижчої міфології» (як і [[Русалка|русалок]], [[Мавка|мавок]]), яка відзначається стабільністю і збереглася майже в незмінному вигляді дотепер, бо зазнала меншого впливу юдо-християнства, ніж «вища» (віра в головних богів). <ref>[http://web.znu.edu.ua/herald/articles/805.pdf «Міфологічні образи водної стихії в ліриці Василя Пачовського» - Балла Е.Ю., аспірант]</ref>
+
Повітруль можна віднести до демонологічних персонажів так званої «нижчої міфології» (як і [[Русалка|русалок]], мавок), яка відзначається стабільністю і збереглася майже в незмінному вигляді дотепер, бо зазнала меншого впливу юдо-християнства, ніж «вища» (віра в головних богів). <ref>[http://web.znu.edu.ua/herald/articles/805.pdf «Міфологічні образи водної стихії в ліриці Василя Пачовського» - Балла Е.Ю., аспірант]</ref>
  
 
== Легенди та повір'я ==
 
== Легенди та повір'я ==
Рядок 10: Рядок 10:
 
Улітку юнак-вівчар повертавсь опівночі до себе в колибу. На озері він зненацька побачив повнісінько дівчат незвичайної краси. Одна з них особливо його приголомшила. Наступного разу, за порадою старого вівчара, він заховався на тому ж місці в мох і украв крила своєї коханої. Повітрулі не змогли його здогнати, а кохана прийшла до його колиби. Він одружився з нею. Народився хлопчик. Одного разу чоловіка не було, і повітруля вкрала свої крила, хоча старий вівчар радив їх спалити на вогнищі. Вона й відлетіла до своїх подруг — вітряних жінок не зміниш. Вони, як вовки, все в ліс, у шкоду тобто, дивляться. Дуже тужив за нею вівчар, не знаходив собі місця. Нарешті він залишив побратимів-вівчарів і пішов у ліси шукати дружину. І знайшов у печері, з сином. «Іди звідси по-доброму, — говорила та, — а то прилетять мої сестри з нашою матір’ю і розірвуть тебе на клапті». Але він спалив її крила, заборонив залітати в шкоду і привів до вівчарської колиби... <ref>[http://www.day.kiev.ua/76620/ Чому вівчарі піднімаються на полонини]</ref>
 
Улітку юнак-вівчар повертавсь опівночі до себе в колибу. На озері він зненацька побачив повнісінько дівчат незвичайної краси. Одна з них особливо його приголомшила. Наступного разу, за порадою старого вівчара, він заховався на тому ж місці в мох і украв крила своєї коханої. Повітрулі не змогли його здогнати, а кохана прийшла до його колиби. Він одружився з нею. Народився хлопчик. Одного разу чоловіка не було, і повітруля вкрала свої крила, хоча старий вівчар радив їх спалити на вогнищі. Вона й відлетіла до своїх подруг — вітряних жінок не зміниш. Вони, як вовки, все в ліс, у шкоду тобто, дивляться. Дуже тужив за нею вівчар, не знаходив собі місця. Нарешті він залишив побратимів-вівчарів і пішов у ліси шукати дружину. І знайшов у печері, з сином. «Іди звідси по-доброму, — говорила та, — а то прилетять мої сестри з нашою матір’ю і розірвуть тебе на клапті». Але він спалив її крила, заборонив залітати в шкоду і привів до вівчарської колиби... <ref>[http://www.day.kiev.ua/76620/ Чому вівчарі піднімаються на полонини]</ref>
  
Також відома схожа казка про [http://uft.org.ua/168-vivchar-i-povitrulja.html «Вівчара та повітрулю»].
+
Також відома схожа казка про «Вівчара та повітрулю».
  
 
== У художній літературі ==
 
== У художній літературі ==
  
В індивідуальній міфотворчості В.[[Пачовський]] змальовує повітруль, як один з різновидів [[Русалка|русалок]]. За свідченням самого поета, - це “русалки повітряні з крилами, заховані повір’ям на Закарпатті” <ref>Пачовський В. Похід на Царгород // Дзвони. – 1934. – Ч.8-9 – ст.348.</ref>. Але на відміну від традиційних русалок, що мають згубний вплив, вони наділені тільки позитивними рисами. Оскільки повітруля завдяки крилам має здатність рухатися в повітрі, то для ліричного героя поезії Пачовського “Червона рожа, біла лелія…” вона є втіленням духу рідної землі. У вірші “Моя Люсю, серце хворе” створюється антиномія русалка – повітруля, де русалка – це втілення жіночої принадливості, спокуси, що приносить розчарування, а повітруля – символ творчості, натхнення, одна з іпостасей Музи:
+
В індивідуальній міфотворчості В.Пачовський змальовує повітруль, як один з різновидів [[Русалка|русалок]]. За свідченням самого поета, - це “русалки повітряні з крилами, заховані повір’ям на Закарпатті” <ref>Пачовський В. Похід на Царгород // Дзвони. – 1934. – Ч.8-9 – ст.348.</ref>. Але на відміну від традиційних русалок, що мають згубний вплив, вони наділені тільки позитивними рисами. Оскільки повітруля завдяки крилам має здатність рухатися в повітрі, то для ліричного героя поезії Пачовського “Червона рожа, біла лелія…” вона є втіленням духу рідної землі. У вірші “Моя Люсю, серце хворе” створюється антиномія русалка – повітруля, де русалка – це втілення жіночої принадливості, спокуси, що приносить розчарування, а повітруля – символ творчості, натхнення, одна з іпостасей Музи:
 
<poem>
 
<poem>
 
Повітруля злотокрила
 
Повітруля злотокрила
Рядок 25: Рядок 25:
  
 
== Див. також ==
 
== Див. також ==
* [[Мавка]]
 
 
* [[Русалка]]
 
* [[Русалка]]
  
 
== Примітки ==
 
== Примітки ==
 
[[Категорія:Бог]]
 
[[Категорія:Бог]]

Поточна версія на 10:53, 8 жовтня 2018

Сонцеслав Крижанівський. Початок Русалій

Повітруля – національний український міфологічний позитивний персонаж жіночої статі.

Асоціюється із стихією вітру (дочка гірських вітрів[1]) – легка, здатна пересуватись у повітрі, не торкаючись землі, часто змальовують з крилами та вбраною в квіти з голови до п'ят. Хоча здебільшого описується як красуня, вміє змінювати зовнішність з молодої на стару і навпаки. Залюбки допомагає закоханим у любовних справах. Походить з Карпатського регіону. Вважається, що якщо комусь дев'ять ночей поспіль сниться кохана, то на десятий в її образі спускається з полонини повітруля. У чабанів, які ні в чому не відмовляють свої коханкам-повітрулям, вівці завжди цілі...

Повітруль можна віднести до демонологічних персонажів так званої «нижчої міфології» (як і русалок, мавок), яка відзначається стабільністю і збереглася майже в незмінному вигляді дотепер, бо зазнала меншого впливу юдо-християнства, ніж «вища» (віра в головних богів). [2]

Легенди та повір'я

Улітку юнак-вівчар повертавсь опівночі до себе в колибу. На озері він зненацька побачив повнісінько дівчат незвичайної краси. Одна з них особливо його приголомшила. Наступного разу, за порадою старого вівчара, він заховався на тому ж місці в мох і украв крила своєї коханої. Повітрулі не змогли його здогнати, а кохана прийшла до його колиби. Він одружився з нею. Народився хлопчик. Одного разу чоловіка не було, і повітруля вкрала свої крила, хоча старий вівчар радив їх спалити на вогнищі. Вона й відлетіла до своїх подруг — вітряних жінок не зміниш. Вони, як вовки, все в ліс, у шкоду тобто, дивляться. Дуже тужив за нею вівчар, не знаходив собі місця. Нарешті він залишив побратимів-вівчарів і пішов у ліси шукати дружину. І знайшов у печері, з сином. «Іди звідси по-доброму, — говорила та, — а то прилетять мої сестри з нашою матір’ю і розірвуть тебе на клапті». Але він спалив її крила, заборонив залітати в шкоду і привів до вівчарської колиби... [3]

Також відома схожа казка про «Вівчара та повітрулю».

У художній літературі

В індивідуальній міфотворчості В.Пачовський змальовує повітруль, як один з різновидів русалок. За свідченням самого поета, - це “русалки повітряні з крилами, заховані повір’ям на Закарпатті” [4]. Але на відміну від традиційних русалок, що мають згубний вплив, вони наділені тільки позитивними рисами. Оскільки повітруля завдяки крилам має здатність рухатися в повітрі, то для ліричного героя поезії Пачовського “Червона рожа, біла лелія…” вона є втіленням духу рідної землі. У вірші “Моя Люсю, серце хворе” створюється антиномія русалка – повітруля, де русалка – це втілення жіночої принадливості, спокуси, що приносить розчарування, а повітруля – символ творчості, натхнення, одна з іпостасей Музи:

Повітруля злотокрила
З віч серпанок відслонила,
Я зирнув у личко їй –
Аж то ти, моя царівно,
Летом крил до мене рівна,
Моя Музо, світе мій![5]

Див. також

Примітки

  1. Повитруля - Словарь языческой мифологии славян
  2. «Міфологічні образи водної стихії в ліриці Василя Пачовського» - Балла Е.Ю., аспірант
  3. Чому вівчарі піднімаються на полонини
  4. Пачовський В. Похід на Царгород // Дзвони. – 1934. – Ч.8-9 – ст.348.
  5. Пачовський В. Зібрані твори. – Філадельфія-Нью-Йорк-Торонто, 1984 – Т.1: Поезії. - ст. 470