Жаля
Жаля (Желя, Жля) – Богиня похоронного обряду, плачу, яка супроводжує покійного до поховального вогнища. "Жаля жаліє над ворогами" [ВК, д.25]. Могила називається жальник; "жаліти" – заспокоєння людини; "желаю" (рос.) – бажання на майбутнє, в тому числі й бажання для померлого повернутися на цей світ. Відома також у "Слово о полку Ігоревім": "За ним кликнули Карна і Жля, поскакали по Руській землі, смагу людям несучи в полум'яному розі". У різних перекладах Велесової Книги Жаля може бути ім'ям Богині або сприймається як слово "жаль". Можливий варіант, що Жаля Велесової Книги є одне з імен Матир-Сви, адже вона, також може опікуватися померлими, що загинули на полі бою, якщо розглядати її образ як Вечірньої Зорі.
Велесова Книга про Жалю
Се Душі Пращурів наших од Іру зрять на нас. А там Жаля плакається і верещить нам, яко ми не бережемо Прави, Нави і Яви, не бережемо бо се, на то й глузуємо. [ВК, д.1].
І тако стали між русами распрі і усобиця, і Жаля стала між ними. І почала плакати і вирікати їм. Да не гряднемо за ними, яко там буде погибель наша, і допечемося до тої пори, якож не збуде од нас ніщо... Жаля велика з Кариною тому, хто не дорозуміє словеса ті, і грім єму небесний, аби повергся додолу і не востав вище. [ВК, д.8].
І се Жаля жалює над ворогами, і Горинь горює о смерті їхній, яко од руки Божескої се вергнуті. [ВК, д.25].
І то се молились Богам про ту Жалю і Горуню тую. [ВК, д.30].
Кара його буде тяжка і рід його ізвержений, і Жаля не оплачеть його, ім'я його забудеться. [ВК, д.32].
А се тече туга велика в краю нашім, яко димами степи наповнялися до Сварги, також Жаля плачеться за нас. [ВК, д.37а].
