Давид

Матеріал з svit
Версія від 20:46, 20 січня 2018, створена Світовит (обговореннявнесок) (Посилання)

(різн.) ← Попередня версія • Поточна версія (різн.) • Новіша версія → (різн.)
Перейти до: навігація, пошук
Давид (Мікеланджело)

Давид — один з найвідоміших мітологічних персонажів Біблії, другий цар давнього Ізраїлю, правнук Боаза та Рут. Давид був наймолодшим з вісьмох синів Єссея, народився у місті Вифлеємі бл. 1035 року до н.е. У Синодальному перекладі Біблії написано, що Давид мав світле волосся (1 Цар 17:42), хоча в інших перекладах наприклад Огієнка замість слова «белокурый» — «білявий» використане слово «рум'яний» (1 Сам 17:42), так само в Перекладі Нового світу (1 Сам 17:42), а крім цього у нього було гарне обличчя та не дуже високий зріст, він вмів приємно грати на музичних інструментах. Царював 40 років: сім років і шість місяців був царем Юдеї (зі столицею в Хевроні), 33 роки — царем об'єднаного царства Ізраїлю та Юдеї зі столицею в Єрусалимі.

Вперше згадується як молодий пастушок, котрий майже випадково попадає на війну з філістимлянами та долає велетня супротивників Голіата, чим рятує своїх родичів-ізраїльтян.

Останній суддя Ізраїлю та пророк Самуїл помазує Давида на трон Царя Ізраїлю замість втратившого Боже благовоління Саула.

Давид привів народ Ізраїлю до багатьох перемог у війнах за незалежність та вплив серед сусідніх держав та народів, але більше він відомий своїми натхненними віршами-псалмами, що досі використовуються христосівцями та юдеями, як взірець віри та молитви.

Сином Давида та одної з його жінок Вірсавії був відомий своєю мудрістю цар Соломон.

Багатьма віруючими Давид розглядається як прообраз майбутнього Месії Ісуса Христоса. Сам Ісус часто згадує Давида та цитує його псалми у Новому Заповіті.

Походження

Давид був молодшим із восьми синів Єссея — сина Оведа й онука Боаза та моавитянки Рут, жив у Вифлеємі (Рут 4:22). У Єссея було велике сімейство, яке складалося з кількох синів; молодшим з них був Давид (1 Сам. 16:1-23). За першою книгою Книгою Самуїла Єссей мав 7 синів, а згідно з Першою книгою хроніки — сім синів та дві дочки (1 Хр. 2:13-16).

Він був русявий, гарний з виду (1 Сам. 17:42), сильний, красномовний і добре грав на лірі. Був пастухом (пас овець свого батька), Давид показав себе людиною надійною і сміливою, перемагаючи лева і ведмедя, захищав своїх овець (1 Сам. 16-17). Бог, відкинувши царя Саула (Шаула) за непослух, послав пророка Самуїла помазати Давида в присутності його батька і братів на майбутнього царя. З помазанням на Давида зійшов Дух Божий з того дня й на майбутнє (1 Сам. 16:13).

Двір царя Саула

Давид був покликаний до царя Саула щоби грою на цитрі відганяв злого духа, що мучив царя за його відступництво. Саул дуже полюбив його, так що він став його зброєношею. Послав Саул до Єссея й велів йому сказати: «Нехай Давид служить при мені, бо я його вподобав.» Після того як Давид, що прийшов в ізраїльське військо відвідати своїх старших братів, прийняв виклик велетня-філістимлянина Голіата й убив його пращею, забезпечивши тим самим перемогу ізраїльтянам, Саул остаточно взяв його до двору (1 Сам. 16:14 — 1 Сам. 18: 2). При дворі Давид завоював дружбу царського сина Йонатана, а його відвага і успіхи в боротьбі з філістимлянами почали затьмарювати в очах народу славу самого Саула. Це викликало заздрість і ревнощі царя. З часом ревнощі посилилися і Саул під впливом злого духа двічі намагався вбити Давида. Коли це йому не вдалося, Саул став діяти більш обережно. Він послав Давида на війну з філістимлянами — використовуючи почуття своєї дочки Міхаль до юного вождя, він змусив Давида ризикувати життям, але той проявив себе людиною хороброю і мужнім воїном (1 Сам. 18).

Коли Давид гідно виконав завдання Саула і прийшов з перемогою Саул вже не приховував своєї ворожнечі. Випадок з списом, яке цар метнув в Давида, і загроза потрапити до в'язниці, від якої його вберегла тільки дружина Міхаль, змусили Давида утікати до Самуїла в місто Раму. При останній зустрічі Йонатан підтвердив Давиду, що примирення з Саулом більше неможливе.

Втеча від Саула

Під видом виконання таємного доручення царя Давид отримав священний хліб та меч Голіата від священика Ахімелеха в Нові, а потім втік до філістимської царя Ахіша у Гат. Там Давида хотіли схопити і щоб врятуватися, він удавав божевільного перед ними й видався біснуватим у їхніх руках (1 Сам. 21).

Давид утік і звідти та шукав притулку в печері Адуллам, де зібрав навколо себе банду з чотирьох сотень гноблених і незадоволених. Своїх батьків він доправив у Міцпу до моавського царя. Тим часом Саул за допомогу священникам Давидові наказав їх повбивати. Поспішним втечам Давида і його марним спробам знайти безпечне місце поклало кінець передане йому через пророка Гада Боже повеління йти в землю Юди. Звідти Господь, у відповідь на питання Давида, чи бити філістимлян, повів його на звільнення від філістимлян Кеїли. Туди до нього прибув з ефодом Авіатар — єдиний священик з Нову, що врятувався від помсти Саула. Саул, почувши про перебування Давида в Кеїлі, почав багаторічне переслідування суперника. Однак Давид знову і знову вислизав від нього, при цьому Давид двічі відмовлявся від можливості вбити царя, помазаника Божого, щоб не понести за це кари. Розійшовшись знову із Саулом, Давид познайомився із своїми наступними дружинами — Авігайлою та Ахіноам, бо Саул віддав його першу дружину Міхаль за Ліїша (1 Сам. 25). Давид сказав сам до себе: «Одного дня таки впаду в руки Саула. І ніщо кращого не зостається мені, як тільки втекти в філістимлянську землю. Тоді Саул покине мене шукати далі по всій Ізраїльській країні, й я врятуюсь від його руки.» (1 Сам. 27:1). Давид пішов зі своїми прихильниками (600 чоловіків) до своїх недавніх ворогам філістимлянам, шукаючи покровительства їх короля Ахіша, володаря міста Гат. Ахіш дав Давиду прикордонне місто Ціклаг (у пустелі Негев), яке було перетворене на розбійницьку базу. Загони Давида грабували місцеве населення (амаликитян). Коли філістимляни зібралися в похід проти Ізраїлю, тільки заперечення князів завадили включити загони Давида у війська філістимлянського вторгнення (1 Сам. 28:4). У цей час Давид використовував черговий трофей, захоплений у амаликитян, для підкупу юдейських старійшин (1 Сам. 30:26).

Цар Давид

Тим часом філістимляни завдали нищівної поразки ізраїльтянам в битві при Гільбоа (1 Сам. 31:6). Скориставшись тимчасовим безвладдям, Давид на чолі озброєного загону прибув до юдейський Хеврону, де коліно Юди на зборах проголосило його юдейським царем (2 Сам. 2:4). Це означало фактичне відділення Юдеї від Ізраїлю, царем якого був проголошений син Саула — Ішбаал (2 Сам. 2:10). Дві єврейських держави вступили між собою в міжусобну боротьбу, яка тривала два роки (Ішбаал царював 2 роки) і завершилася перемогою Давида. Старійшини Ізраїлю прийшли в Хеврон і обрали тридцятирічного Давида царем над усім Ізраїлем (2 Сам. 5:3). До того ж періоду часу відноситься бажання Давида повернути ковчег заповіту, який раніше був захоплений філістимлянами, а пізніше відісланий ними назад в Ізраїль з причини великої кількості болячок, що вразили філістимлян (1 Сам. 6:1-16). Зрештою, Давиду вдалося це здійснити — він повернув ковчег з Гату (2 Сам. 6:17). Цікаво, що третьою частиною армії Давида командував Ітай — воєначальник з того ж філістимлянського міста Гат, з якого також походив Голіаф і в якому колись переховувався від переслідувань Саула сам Давид. Тобто один з трьох командувачів Давида був філістимлянином (2 Сам. 15:19; 2 Сам. 18: 2).

У Хевроні у Давида народилося 6 синів: первісток Амнон, Кілеав, Авесалом, Адонія, Шефатія і Їтреам (2 Сам. 3:3).

Після семи років перебування у Хевроні цар Давид пішов війною на євусеїв (2 Сам. 5:6). Давид захопив Єрусалим і переніс туди столицю своєї держави. Він уклав союз з тирським царем Хірамом, який допоміг йому побудувати в Єрусалимі дерев'яний палац. В Єрусалимі у Давида від нових дружин народилося багато синів, серед яких був і Соломон.

Утвердження територій

Об'єднавши Ізраїль, Давид поширив свою експансію на суміжні території. Спочатку він завоював Моав. Потім Давид почав переможну війну проти Араму, чиї напівкочові царства (Сува, Дамаск, Бет-Рехова) розташовувалися на території Сирії. Сирійський похід вивів Давида до берегів Євфрата й забезпечив йому доступ до родовищ міді. На півдні він приєднав Ідумею.

З аммоніями за часів царя Нахаша відносини були мирними, але його син Ханнун образою послів Давида спровокував війну. Першим же походом Йоав та зруйнували союз між аммоніями і покликаними їм на допомогу арамеями (сирійцями), які після цього остаточно скорилися Давиду. Через рік Йоав узяв Давидові Раббу.

Царство Давида простягалося від Еціон-Ґеверу на Акабської затоки на півдні до кордону Емафа на півночі і займало, за винятком вузьких прибережних смужок, населених філістимлянами і фінікійцями, весь простір між морем і Аравійською пустелею. У той час Ізраїль в основному досяг меж Землі обітованої.

Давид і Ветсавія: Гріх Давида

За Другою книгою Самуїла, Ветсавія була жінкою рідкісної краси. Цар Давид, прогулюючись по даху свого палацу, побачив її внизу, коли вона купалася. Її чоловік, Урія, перебував у той час далеко від дому на службі в армії Давида. Ветсавія не намагалася спокусити царя, про що свідчить біблійний текст. Але Давид спокусився її красою і наказав, щоб її доставили в палац. В результаті — вона завагітніла. У той час її чоловік був далеко з військом, що тримало облогу міста Рабби. Давид наказав повернути Урію до Єрусалиму з надією, що той зійдеться із своєю жінкою та не зауважить її скорішої вагітності. Проте Урія прибувши до Єрусалиму навіть не переступив порогу свого будинку і поспішив повернутися назад до своїх солдатів, що проводили бойові дії. Тому пізніше Давид написав Йоаву — командиру армії Урії лист, в якому наказав «Постав Урію в найгарячішому бою спереду, і відступіть від нього, щоб він був убитий і вмер.»" (2 Сам. 11). Дійсно, так і сталося. Давид згодом одружився на Ветсавії. Їх перша дитина прожила всього декілька днів. Давид пізніше каявся у скоєному. Ця історія послужила сюжетом для багатьох відомих живописних полотен.

При всьому своєму високому положенні самої коханої з дружин Давида Ветсавія зайняла місце в тіні і вела себе гідним чином. Давид коронував Соломона, її другого сина.

Псалом 50 царя Давида, написаний ним як покаянна молитва за вбивство благочестивого Урії Хіттита задля заволодіння його дружиною Ветсавією (Пс. 50) є одним із найбільш вживаних псалмів у богослужіннях та молитовних правилах.

Останні роки правління

Старший син Давида Амнон зґвалтував свою єдинокровну сестру Тамар. Давид засмутився, але не став карати свого сина. Бачачи таку несправедливість, за честь сестри заступився Авесалом і вбив свого старшого брата, але боячись гніву батька, втік до Гешуру, де пробув три роки. Потім, коли печаль Давида ослабла, Авесалом був прощений і зміг повернутися в Єрусалим. Однак Авесалом оточив себе приватною армією і відчуваючи свою зрослу популярність серед ізраїльтян під час релігійної церемонії оголосив себе царем. Це сталося «після сорока років царювання Давида», тобто практично під самий кінець його правління. Оскільки авторитет Давида до цього часу похитнувся, то він не став чинити опору і втік разом зі своєю гвардією зі столиці за Йордан. Авессалом почав переслідувати свого батька і в лісі Ефраїм (2 Сам. 18:6) відбулася вирішальна битва, внаслідок якого Давид зміг повернути собі владу. Проте позиція Давида була ще хиткою, оскільки відкрився новий заколот, який очолив йому Савей (2 Сам. 20:2). Однак Давиду вдалося втихомирити і цей заколот, але спокій знайти йому все ж не вдалося. Про свої права на царський трон заявив Адонія — наступний за старшинством син Давида. Пророк Натан і Ветсавія наполягли, щоб Давид передав владу Соломону, що й було зроблено (1 Цар 2:1-9).

Мітологія

Через вплив юдаїзму і юдо-христосівства, які користуються біблійними текстами, багато вчених безпідставно стверджують, що начебто був такий ізраїльський цар Давид, але жодного факту його існування принципові археологи не знаходять. Існують грубі підтасовування, щоб догодити віросповідникам. Тому ми розглянемо деякі мітологічні аспекти даного питання. Навіть якщо припустити, що таки це історична особа, то він так обріс мітосюжетами, що визначити правдоподібні історії наразі є неможливим.

Давид був наймолодшим з вісьмох синів Єссея (восьмикутна зірка), народився у місті Вифлеємі (відповідає Бедламу - хаосу, потойбіччю). За біблійною легендою філістимлянин, велетень Голіят (пор. руське голод, холод), кликав когось із жидів на двобій і ображав "Живого Бога". Ніхто не хотів з ним битись. Після деяких подій Давид вийшов на двобій і користуючись моментом кидає камінь і вбиває Голіята. Потім, за Біблією, Давид мечем Голіята відсікає йому голову і стає перед царем Саулом з головою в руці.

Давид тотожний руському Сонцю-Дажбогу, він же у західних слов'ян Свент(д)овид. Молодший прояв Свентовида Поренут, як і Давид, зображався з головою у руках. Біблійний міт може відображати перемогу молодого Сонця над великою Темрявою (Голіятом). Те що Давида зображають «белокурим», «білявим» чи «рум'яним», та ще й гравцем на музичних інструментах вказують на образ сонячного божества. Вважається, що він завдяки схожості замінив образ Великого Гусляра, що існував у вірі стародавньої Русі. Це відобразилося в "Голубиній книзі" – пам'ятці давньої руської народної духовної літератури. Образ Давида в "Голубину книгу" вважається потрапив із біблійних сюжетів, але він як гравець нагадує нам інших відомих музикантів сонячного культу, таких як билинний Садко (Сонце, що сідає у світові Води) або наш Козак Мамай з народних картин, що позначає Сонце, що завершило свій небесний обхід і "грає" на заході біля великого дуба.

Сонце може означати фалос Батька-Неба. У мусульман Давида називають Дауд (уда – фалос). Частку слова "да" можна пояснити як "дати", "той, що дає" або пов'язати з водою (во-да), що також відноситься до призначення чоловічого прутня. Дажбога (Даждьбога) в цьому випадку поєднують в значенні Бога Дощу (дождь). Символом Дажбога, як і Давида, є шестикутна зірка, символ поєднання вогню (Сонце) і води, яка тотожна руському солярному символу - громовому колесу. Руська літера "Ж" є варіантом шестикутної зірки і означає "життя". Дажбог – це той, що "дає життя", таке саме значення у Давида, бо з латині "віта" – життя. Колос жита (чи іншої злакової культури) символічно означає чоловічий прутень з насінням. Жмут жита залишали для різдвяного Дідуха або Велесу на бороду, а це в обох випадках є також символом прутня з насінням. Слов'янські імена такі як Ждислав або Жидислав означають тих, що "славлять життя". Можна пояснити це ім'я як "жадаючі славу" або ті, що "ждуть славу". Ось жиди і ждуть приходу месії, а ним у юдо-євангелізмі виявився Ісус з роду Давида.

Приводимо приклади імен богів близьких до "Давид": лувійський бог-отець і бог Сонця – Tivat, Палайський бог-отець і бог дня – Tiyat. Також сюди можна віднести богів без кінцевої "т", чи "д": слов'янський Див, іранський patat Dywos – бог-отець Дивос, армянський tiw – "день", литовський Dievas – "бог" та багато інших. Іноді "д-т" може замінюватися на "с", так є хетський Sivat, Shiwat – бог дня, Сонце, або перехідний варіант – грецький Theos (Зевс).

Сином Давида та одної з його жінок Вірсавії був відомий своєю мудрістю цар Соломон (Шломо). Порівнюючи руські слова "шолом" а також "шеломянь" – могила, можемо стверджувати, що цей мітоперсонаж відповідає нашому Богу Велесу. Тим більше, що символом Соломона є п'ятикінцева зірка, яка є також у Велеса і навіть зображена внизу Триглава (Тризуба) в яйці, і є також перевернутою літерою "А", що є давнім символом Тельця.

Посилання