Вифлеєм
Вифлеє́м, також Віфлеє́м (івр. בית לחם Бет-лехем «будинок хліба»; араб. بيت لحم Бейт-лахм «будинок м'яса»; грец. Βηθλεέμ) — місто у Палестині, історично відноситься до коліна Юдиного.
Зміст
Сучасне значення міста
Розташоване на Західному березі річки Йордан, 8 км на південь від Єрусалиму, на висоті 765 м над рівнем моря. Агломерація Вифлеєм також включає міста Бейт-Яла та Бейт-Сахур. Населення становить близько 30 000 осіб, переважно палестинці християнського та мусульманського віросповідання. Християни становлять 1/3 населення, проте багато їх емігрувало у 2000—2003 роках через нестабільну ситуацію до Європи та Америки. У 1967—1995 роках місто перебувало під окупацією Ізраїлю, а від 1996 року, на підставі мирних переговорів, є частиною Палестинської автономії.
Вифлеєм є релігійним центром християн та місцем паломництва, позаяк вважається Біблією місцем народження царя Давида та Ісуса Христа. У Вифлеємі розташований Храм Різдва Христового, що збудований над гротом (чи печерою) — місці народження Ісуса Христа. Храм було збудовано 326 року римським імператором Костянтином Великим, у 529 році, після повстання самаритян, відбудований Юстиніаном І, а у ХІІ столітті відновлений хрестоносцями.
У місті є також храм св. Катерини та створений 1973 року університет. Господарство складається з ремісництва, торгівлі та дрібного промислу, у тому числі виготовлення сувенірів, гуралень, вирощування фіг та оливок. Велике значення для міста має туризм.
Від 2006 року місто повністю оточене восьмиметровим бетонним муром.
Вифлеєм у Біблії
Вифлеєм у Біблії часто згадується як Вифлеєм-Ефрата для відмінності від Віфлеєму Галілейського розташованого бл. 11 км на північний захід від Назарету.
Старий Завіт
Перша згадка про Вифлеєм у Біблії знаходиться у Книзі Буття (Бут. 35:19), при згадці місця поховання Рахилі — одної з двох дружин патріарха Якова, її гробниця досі тут вшановується. Після завоювання Ханаану ізраїльськими племенами Вифлеєм стає частиною Юдеї. Події Книги Рут також значною мірою відбуваються у Вифлеємі (Рут. 1:1). Віфлеєм згадується у Святому Письмі як «будинок Давида» або Ефрата (Ефрата, івр. אפרת \ ה — плодоносний). Тут народився цар Давид (1 Сам. 16:1), і тут він був помазаний на царство пророком Самуїлом. Згідно з пророцтвом Михея — у Вифлеємі мав народитися Месія, цар Ізраїля — потомок Давида (Мих. 5:1). У цьому вірші і згадується Вифлеєм-Ефрата.
Новий Завіт
Вифлеєм найбільш відомий тим, що в цьому місті, згідно з Євангеліями, відбулося Різдво Ісуса Христоса (Мт. 2:1, Лк. 2:4-11). Йосиф з Марією пішли з Галилейського міста Назарет до Іудеї, у Давидове місто Вифлеєм. Місто було переповнене юрмами людей, і, оскільки для подружжя не знайшлося місця у заїжджому дворі, їм довелося поселитися у стайні. Марія народила дитину і поклала Сина у ясла. Мудреці побачили зірку над містом і прийшли поклонитися майбутньому Царю, принісши дари: золото як Царю, ладан як Богу і смирну як Людині. Однак після того, як цар Ірод наказав убити всіх немовлят чоловічої статі, Святе сімейство покинуло Вифлеєм та перейшло у Єгипет.
Мітологічна основа Вифлеєма
В назві міста легко побачити слово "бедлам" (хаос, безладдя) і "бидло" (скотина), тобто мається на увазі, що для народження сонячних царів вибрана назва місця, що позначає хлів, потойбіччя. За слов'янською мітологією ци місцем опікується Велес, Бог нижнього світу і багатства, там має зародитися Сонце. У Вифлеємі народився Давид і його нащадок Ісус Христос, обоє є сонячними божествами. Зазвичай місце народження Ісуса малюють у внутрішній частині Гори, що символізує потойбічний світ. Крізь гору пронизується сонячне проміння і проходить у його середину і світить у потойбіччі як зірка. Так як було кілька міст з подібною назвою, то це підтверджує його мітологічність і намагання прив'язати до даної місцевості міф про народження Бога Сонця.
