Боян

Матеріал з Енциклопедія Рідної Віри
Версія від 22:36, 19 вересня 2018, створена Світовит (обговореннявнесок)

(різн.) ← Попередня версія • Поточна версія (різн.) • Новіша версія → (різн.)
Перейти до: навігація, пошук
Макет скульптури "Боян" в музеї "Слово о полку Iгоревiм". Скульптор А. Кущ
Віктор Васнєцов. Баян, 1910

Боян – легендарний києво-руський поет-дружинник другої половини XІ - початку XІІ ст., згадується у "Слові о полку Ігоревім" та в одному з написів на стінах Софійського собору в Києві. "Віщій співець", "онук Велеса" (Бог Велес - опікун поезії), він оспівував міць Київської держави, бойові звитяги русів. На іншу думку Боян є міфологічною особою.

Походження імені

Хоча ім'я Боян справді існувало на Русі, багато дослідників вважали, що в даному випадку це піднесений до власного імені загальний іменник "баян" (від "баяти"), що означало співця, ворожбита, чародія. Варіанти старослов'янських слів з тим же значенням: баяльник, баяльниця, баяніє, баяник.

"Слово о полку Ігоревім" про Бояна

Початися ж тій пісні за билинами цього часу, а не за задумом Бояновим. Боян-бо віщий, якщо комусь хотів пісню творити, то розганявся білкою по дереву,сірим вовком по землі, сизим орлом під хмарами. А як згадував речі перших часів особиці, тоді пускав десять соколів на стадо лебедів. Котру сокіл доганяв, та спершу й пісню співала старому Ярославу, хороброму Мстиславу, що зарізав Редедю перед полками касозькими, красному Романові Святославичу. Боян же, браття, не десять соколів на стадо лебедів пускав, а свої віщі персти на живі струни покладав, і вони самі князям славу рокотали.

О Бояне, соловію старого часу! Аби ти ці полки ощебетав, скачучи, соловію, по мисленому дереву, літаючи орлом під хмарами, звиваючи слави обаполи цього часу, рищучи в тропу Трояню через поля на гори! Співати було пісню Ігореві, того (Олега) онуку: «Не буря соколів занесла через поля широкії, галиці стада біжать к Дону великому». Чи оспівати було, віщий Бояне, Велесів онуче: «Коні іржуть за Сулою - дзвенить слава в Києві; труби трублять в Новіграді, стоять стяги в Путивлі».

Тому віщий Боян і раніше приспівку, кмітливий, казав: «Ні мудрому, ні багатому, ні птиці безпечній Суду Божого не минути».

Сказав Боян і Ходина, Святославові піснетворці, старого часу Ярославового, Олегові: «Коганю! Хоч і тяжко твоїй голові без плечей, зле твоєму тілові без голови - так і Руській землі без Ігоря».

Посилання