Щек
Щек (Щех, Пащек) – за Велесовою Книгою один з трьох синів праотця Ора, від якого пішли чехи. За ПВЛ Кий, Щек, Хорив та їхня сестра Либідь є засновниками Києва. Незважаючи на те, що Щека та його братів давні автори подають як реальну історичну особу, є всі підстави вважати його мітологічним персонажем. Є аналогічна вірменська легенда про згадуваних в тексті братів Кия, Щека і Хорива – відповідно Куара, Мелтея і Хореана. За трьохмірним розподілом корабля Щек – вигнута носова частина у вигляді Змія-Щека (див. у словнику Володимира Даля: Шєк - нижній обвід, вигін корабельного носа, водоріз). Або, як це бачимо на грецьких суднах, попереду яких малювалися очі, передня частина позначає щоки, або за іншим варіантом імені – пащу, пащеку.
Велесова Книга про Щека
"І течуть [*пішли] всі і синів троє од Орія. Були ті Кий, Пащек і Горовато, откуди три славні племена істекли." (ВК, д.4г).
"Речемо також: літ до Діра за тисячу п’ятсот стали іти Прадіди наші до Гори Карпенської і тамо се осілися, і живя кладно. То бо роди се правилися од отці-родці. А старцем роду був Щек, од оріян той був." (ВК, д.5а).
"І без Сварога не маємо нічого, крім смерті. А та то не страшна єсь, коли же Щехом се речені." (ВК, д.7г).
Щех іде до закату Суні з воями своїми, а Хорват брав своїх воїв. Тоді інша частина Щехова лишилася з русами: і так з неподіленням землі, а з ними утворили Русколань. (ВК, д.7з).
"І там рече отчий Глас Аріїв трьом синам ділитися на три роди і йти до полудня і до западання Слонця [*Сонця]. А то були Кий, Щек і Хорив. І так поділили скот, пішли інь [*інші землі] три роди, та сіли всяк до гмиті своєї. А Кий, бо речуть, ставив град, і тому ім'я дано єсь Київ." (ВК, д.31).
"Се бо Ор-отець іде перед нами, і Кий веде за Русь, і Щеко веде племена свої, а Хорев хорви свої." (ВК, д.36а).
"Одійшли Хорев і Щех од інших і сіли до Карпенських гір, і там були інші гради творили і обмін мали з племенами іншими, і багатства мали великі." (ВК, д.36б).
"Стали ті слов'яни вельми скудними, і животи кормити нічим не імали. І рекли Ірію-отцю: "Веди нас вон". І рек Ірій: "Се я є на вас із синами своїми". І рекли йому ті: "Подлегнемо". І йшли з Києм, Щеком і Хоравом, трьома синами Ірьовими, іншу землю глядати. І з того почався рід слов'ян аж до днесь." (ВК, д.38а).
Повість врем'яних літ про Хорива
Коли ж поляни жили особно і володіли родами своїми, — бо й до сих братів існували поляни і жили кожен із родом своїм на своїх місцях, володіючи кожен родом своїм, — то було [між них] три брати: одному ім'я Кий, а другому — Щек, а третьому — Хорив, і сестра їх — Либідь. І сидів Кий на горі, де нині узвіз Боричів, а Щек сидів на горі, яка нині зветься Щековицею, а Хорив — на третій горі, од чого й прозвалася вона Хоривицею. Зробили вони городок [і] на честь брата їх найстаршого назвали його Києвом. І був довкола города ліс і бір великий, і ловили вони [тут] звірину. Були ж вони мужами мудрими й тямущими і називалися полянами. Од них ото є поляни в Києві й до сьогодні.
Інші ж, не знаючи, говорили, ніби Кий був перевізником, бо тоді коло Києва перевіз був з тої сторони Дніпра. Тому [й] казали: «На перевіз на Київ». Коли б Кий був перевізником, то не ходив би він до Цесарограда. А сей Кий княжив у роду своєму і ходив до цесаря. Не знаємо, [щоправда, до якого], а тільки про те відаємо, що велику честь, як ото розказують, прийняв він од [того] цесаря, — котрого я не знаю, [як не знаю] і при котрім він цесарі приходив [туди].
А коли він вертався назад, [то] прийшов до Дунаю і вподобав місце, і поставив городок невеликий, і хотів [тут] сісти з родом своїм. Та не дали йому ті, що жили поблизу. Так що й донині називають дунайці городище те — Києвець. Кий же повернувся у свій город Київ. Тут він і скончав живоття своє. І два брати його, Щек і Хорив, і сестра їх Либідь тут скончалися.
Посилання
- Велесова Книга / переклад, коментарі С.Д. Пашник. – Запоріжжя: Руське Православне Коло, 7524 (2016). – 192 с. (pdf)
- Літопис руський за Іпатським списком / переклад Леонід Махновець
- Пашник С.Д. Руська Православна Віра у питаннях і відповідях. – Запоріжжя: Руське Православне Коло, 7524 (2016). – 68 с. (pdf)
