Тризна

Матеріал з svit
Перейти до: навігація, пошук
Віктор Васнєцов. Баян, 1910

Три́зна – частина поховального обряду, яка складалася із жертвоприношення, військових ігор, поминок на честь померлого, також день установлений на пам'ять померлого. Після смерті поминають три рази: на 3-й, 9-й і 40-й дні, можливо це відобразилося в назві "Тризна" - три знамення. Також прийнято тричі поминати померлого за столом. Далі вже справляють поминки на річниці від смерті. Є окремі свята календарного кола, коли ушановують померлих і справляють по ним Тризну-поминки.

Велесова Книга про Тризну

"І да справимо тризну славну по ворогам." (ВК, д.7д).

"Рече тая Птиця про гриднів борусенських, які од ромів пали коло Данаю біля Троянь-Валу. І ті без тризни полягли. І Стрибове лише пляшуть над ними, оплакуючи їх за Овсеня." (ВК, д.7ж).

"А й Богу Перунові-громовержцю, і Богу прі і боріння речемо живих явищ не переставати кола вращати в Яві, і який нас веде Стезею Правою до брані і до Тризни великої о всіх павших, які же ідуть в Життя Вічне до Полку Перунового." (ВК, д.11а).

"До січі грядемо [*ідемо] і там одержимо питву іну, Богами стверджену, і та буде нам, яко Вода Жива опісля, в час Тризни великої, яка є о всіх, іже умерли за Землю свою." (ВК, д.23).

"Пам'ять наша то удержить, якож маємо їх славити всяк тризни тричи і подбати про пам'ять їх на синів наших. І ніхто не сміє на те запам'ятувати, яко проклятий буде Богами нашими і человічеством. І люди імено його охибнуть на віки." (ВК, д.25).

"Повість врем'яних літ" про Тризну

Судячи з цього уривка, Тризну проводили над покійником перед спалюванням: "А коли хто вмирав — чинили вони тризну над ним, а потім творили краду велику і, поклавши на краду, мерця спалювали. А після цього, зібравши кості, вкладали [їх] у невеликий посуд і ставили на придорожньому стовпі, як [це] роблять вятичі й нині." (ПВЛ, Почин).

Тут розповідається про поминки над могилою: "І послала вона [послів] до деревлян, кажучи так: «Се вже йду я до вас. Тож зготуйте медів много коло города, де ото вбили ви мужа мойого. Хай поплачу я над гробом його і вчиню тризну мужеві моєму». Вони ж, почувши [це], звезли медів вельми багато. А Ольга, взявши трохи дружини і йдучи без нічого, прийшла до гробу його і плакала по мужеві своєму. І повеліла вона людям своїм насипати могилу велику, а як вони насипали, звеліла тризну чинити. Після цього сіли деревляни пити, і звеліла Ольга отрокам своїм прислужувати перед ними." (ПВЛ, 6453).

"І сказала їм Ольга, мовляв: «Я вже одомстила за мужа свойого, коли прийшли ви до Києва, і вдруге, і втретє тоді, коли чинили тризну мужеві моєму." (ПВЛ, 6454).

І по трьох днях померла Ольга. І плакав за нею син її, і внуки її, і люди всі плачем великим, і, понісши, погребли її на [уготованому] місці. І заповіла була Ольга не творити тризни над собою, бо мала вона пресвітера, і той похоронив блаженну Ольгу. (ПВЛ, 6477).


Посилання