Треба
Треба (требища, потреба) – це місце для жертвопринесення чи саме жертвопринесення Богові і потреба на утримання храму, святилища, громади чи їхніх членів. Первісно жертву приносили харчами, речами або працювали на користь Руської Віри, чим зміцнювали і утверджували віру народу. Зараз для утримання Віри в основному дають жертву грошима, купуючи свічки, образи, даючи пожертву за проведення обряду. Прихожани можуть жертвувати майном на потреби громади.
Требою (требищем) називається велика колода з плоским зрізом в центрі святилища човнового типу, що вкопується в землю на рівні живота. Ця колода замінює щоглу або Світове Дерево. На колоду кладеться треба (жертва) Богам, як і під Світове Дерево чи щоглу-хрест на кладовищі. Якщо до слова "треба" доставити приставку "с", то виходить "Стриба". Стрибог, будучі Богом вітрів, має доставити Требу до Богів.
Требою також називають обряди посвячення, вінчання, поховання тощо і плата священнослужителю за виконання цих обрядів.
Правила Треби
Пам'ятайте, якщо вашою требою ніхто не скористається, і вона буде просто сміттям, така треба не піде на користь Роду. Якщо треба йде у вогонь, то вона має бути чисто символічною, тобто не повинно спалюватися те, що принесе іншим користь, а найкраща треба для вогню – це дерево, яке до нього кладеться на жертву.
Велесова Книга про требу
"Оставимо на сурю млеко наше в травах заночі, утолчемо до нього щалю й іних трав, яко же рекли прастаротці, і даймо се суритися. Її пиймо тричі во славу Богам п'ятикратно денно. Та бо то наша стара потчина [*пригощання] Богам, повинні єсь потребити, а треба та буде пов'язом межі нас." (ВК, д.4г).
"Кількократно ізволікали мечі і одержимо на ворогів, відкидали їх [од] своїх требищ." (ВК, д.6в).
"Ті отці приділяли кожному на потребу, а тут була іна суть і іна зовнішність." (ВК, д.6є).
"Слава Богам нашим! Ймемо істину віру, яка не потребує чоловічеської жертви." (ВК, д.7а).
"Тут був той ілар, який хотів учити дітей наших, должен ховатися в домах тих, аби його незнаючого навчити на наше письмо і нашим Богам правити требища." (ВК, д.8(3)).
"І тут мати їхня, іже речена Славуна, про їхні творячи [*дбаючи] потреби, і рече вона до Богумира цими днями..." (ВК, д.9а).
"І то Сніп знає, яко ми молимо Славу і ніколи не просимо про інше, ніколи не потребували о животі неохибного." (ВК, д.24в).
"Да буде їхній живот усічений за потребою і жертвували се ті для того." (ВК, д.30).
"Се треби наші по Оседеню маємо, яко Отцю нашому о Понтійському березі і у Росіє-граді3 маючи був." (ВК, д.33).
