Слов'яни

Матеріал з svit
Перейти до: навігація, пошук

Слов'яни — велика група споріднених за мовою та культурою народів арійського походження, що живуть у Східній і Центральній Європі та утворюють три гілки: східнослов'янську (українці, білоруси, росіяни), західнослов'янську (поляки, кашуби, чехи, словаки, лужичани), південнослов'янську (серби, болгари, хорвати, словенці, боснійці, македонці, чорногорці). Слов'яни розмовляють слов'янськими мовами.

Пояснення назви у Велесовій Книзі

Назва "слов'яни", за однією з версій, походить від славлення – богослужби, де прославляється Бог: "...ніже славуни-руси, які Богам славу співають, і тако суть славуни тому." (ВК, д.8(2)). Також за ВК ми походимо від Славуни (Слави), жони Богумира (ВК, д.9а): "Ми потомки роду Славуни" (ВК, д.6г,8), "То бо ми маємо імено Слави" (ВКд.8(2)). "Якщо славії ми речені, ніколи не просили нічого. Славу речемо, се бо те молитву творячи". (ВК, д.24а). Враховуючи те, що Славуна може ототожнюватися з птахою-Зорею Матирсвою-Славою, яка провіщає народження Сонця, а відповідно і прославляє його, то ці два пояснення збігаються у значенні. [1].

"Літопис Руський" про розселення слов'ян

"Після того ж, як було розвалено башту і розділено народи, взяли сини Симові східні краї, а Хамові сини — південні краї; Яфетові ж сини захід узяли і північні краї. Від цих ото сімдесяти і двох народів, од племені таки Яфетового, постав народ слов'янський — так звані норики, які є слов'янами.

По довгих же часах сіли слов'яни по Дунаєві, де єсть нині Угорська земля і Болгарська. Од тих слов'ян розійшлися вони по Землі і прозвалися іменами своїми,— [од того], де сіли, на котрому місці. Ті, що, прийшовши, сіли по ріці на ймення Морава, і прозвалися моравами, а другі чехами назвалися. А се — ті самі слов'яни: білі хорвати, серби і хорутани. Коли ж волохи найшли на слов'ян на дунайських, і осіли між них, і чинили їм насильство, то слов'яни ті, прийшовши, сіли на Віслі і прозвалися ляхами. А від тих ляхів [пішли одні, що] прозвалися полянами, другі ляхи [прозвалися] лютичами, інші — мазовшанами, ще інші — поморянами.

Так само й ті ж слов'яни, прийшовши, сіли по Дніпру і назвалися полянами, а інші — деревлянами, бо осіли в лісах; а другі сіли межи Прип'яттю і Двіною і назвалися дреговичами; а інші сіли на Двіні і назвалися полочанами — од річки, яка впадає в Двіну і має назву Полота; од сеї [річки] вони прозвалися полочанами. Слов'яни ж, [що] сіли довкола озера Ільменя, прозвалися своїм іменем — [словенами]; і зробили вони город, і назвали його Новгородом. А другі ж сіли на Десні, і по Сейму, і по Сулі і назвалися сіверянами.

І так розійшовся слов'янський народ, а від його [імені] й дістали [свою] назву слов'янські письмена." [3].

Легенда з "Великої хроніки"

"Велика хроніка" про Польщу, Русь та їх сусідів XI-XIII ст. повідомляє про родоначальника Слава: "У слов'ян існує велика різноманітність в мовах і в той же час вони розуміють один одного, хоча в деяких словах і в їх вимові існують, мабуть, деякі відмінності. Мови ці беруть початок від одного отця Слава, звідки і слов'яни (Slavs). Вони і досі не перестають користуватися цим ім'ям, наприклад: Томислав, Станислав, Янислав, Вінцеслав та ін." [2].

Література

1. Велесова Книга / переклад, коментарі С.Д. Пашник. – Запоріжжя: Руське Православне Коло, 7524 (2016). – 192 с. (pdf)

2. "Великая хроника" о Польше, Руси и их соседях XI-XIII вв. – Москва: Изд-во Моск. ун-та, 1987. - 264 с.

3. Літопис руський / Пер. з давньоруської Л.Є.Махновця. – К.: Дніпро, 1989. – 591 с.