Радуниця
Радуниця (Проводи, Красна Гора, Могилки) – ушанування померлих, відвідування могил, поминки. Відзначається через тиждень після Великодня 1 квітня.
Суть Радуниці
Наступна після Великодня неділя, а відтак і увесь тиждень називався Провідним або Радуницею. Свято називали ще Красною Горою або Могилками [1, 240].
Це своєрідне виряджання духів. Вважається, що від Чистого четверга до Провідної неділі покійники провідують своїх близьких і далеких родичів. Особливо активізуються духи-душі від сутінків і до третіх півнів. Удосвіта на Великдень вони разом з членами родин розговляються, а через тиждень їх потрібно вирядити – до вирію та на охорону нив і врожаю.
Напередодні Проводів у Провідну неділю жінки несуть до храму кошики (хлібини, шмат сала, ковбаси, яйця) й відправляють поминки. Потім з цим їством, що символізує колово, тобто жертву предкам відвідують могилки. В основному могили відвідуються в понеділок – Проводи (іноді йдуть у неділю після Богослужіння). При цьому гробки приводять у порядок. Якщо страву не святили в храмі, то годиться це зробити на гробках, біля каплиці. Кошики ставляться вряд, біля них запалюють свічки, і священик править велику Богослужбу по предкам. Після чого їжу несуть покійникам і розкладають на могилках. Споживаючи їжу, поминають померлих:
– Дай нам, Боже, довго на цім світі прожити, в добрім щасті панувати, а померлим – добре у вирії перебувати! [2]. Існує давній звичай пригощати людей їжею, щоб поминали предків, а залишені на могилах ласощі пропонувати взяти дітям (або діти опісля поминок самі забирають їх) як згадку про померлого.
Микола Костомаров зазначає, що у багатьох слов'ян після поминальної церемонії в честь покійників проводили тризну, що включало поминальний обід і змагання (битви), а також різноманітні весілля. Це вказує на те, що слов'яни вірили у воскресіння. [1, 240].
1 квітня це 9 день від смерті Коляди, тому в цей день відбуваються Проводи-поховання в човні-місяці. Аналогічні свята річного циклу: 1 січня (Новий рік, похорон Мира), 1 липня (похорон Ярила), 1 жовтня (Покрова, похорон Купала). В цей день (на молодик) святкували Новий рік в Ірані. Зазначимо, що поховальні обряди тотожні шлюбним, тому цілком можливі різноманітні ігрища, що відображали битву під час весільного обряду (див. Калиту). Аналогічно до зазначених подібних свят, ушановують і 8-й день від народження нового прояву Сонця.
Після поминок починаються польові роботи. Тут якраз співпадає звичай засівати оселю (пов'язаний із народженням, весіллям і похованням) із засіванням поля.
Література
1. Костомаров М. І. Слов'янська міфологія. – К., 1994. – С. 201-256.
2. Скуратівський В.Т. Святвечір: У 2 кн. – К.: Перлина, 1994.