Мокош

Матеріал з svit
Перейти до: навігація, пошук
Образ Мокоші на гербі Мокошина у Чехії
Образ Мокоші на Хортиці

Мокош, Макош (Мокоша, Макоша)Богиня води або місячною чаші, яка наповнена водою. Богиня материнства, милосердя, щастя і нещастя, жіночої половини, гадань, рукоділля, покровителька джерел і святих колодязів, врожаю, охоронниця корів.

Мокоша, згідно Світового яйця, створюється із білка і вважається донькою Батька-Неба Сварога і Матері-Землі Рожаниці. Це якби вологе лоно Матері-Землі, аналогічно Дажбог-Сонце є фалосом Батька-Неба. [1, 57]

Основні свята Мокоші відзначаються 23-24 числа квітня, липня, жовтня, січня, її день тижня – п'ятниця. В місячно-сонячному календарі в цей час місяць спадає і має форму літери "С". У святилищі човнового типу Мокош стоїть ліворуч (з півночі) від Перуна. Дружина або сестра Дажбога. Згад. у ПВЛ. [2, 52].

Деякі автори вважають Мокошу дружиною Велеса, та пов'язують її з потойбічним світом. Посередниця між небом і землею, а тому на весняних ритуальних рушниках завжди зображувалась з руками, піднятими до неба, джерела тепла та вологи (на відміну від літніх, де руки опущені до землі, що породила зерно, готове до нового врожаю). Мокоша — покровителька дощів та обрядодійств, пов'язаних з ними, покровителька пологів і заступниця породіль. Символами Богині є прядка і веретено.

У пожертву Мокоші приносились: каша, вовна, нитки, вино, хустки, посуд, стрічки, хліб, мед, молоко.

Етимологія

Ім'я богині Б.А.Рибаков трактує як ма-кошь, тобто «мати врожаю». Більш обґрунтованою вважається версія історика Л.Нідерле і філологів В.І.Даля і М.Фасмера, які виводили ім'я Богині від кореня мок, мочити, мокрий. В.І.Даль виводив Мокошь від слова макать, тобто опускати в рідину і виймати.[2, 248].

Мокош в давній літературі

Описуючи правління князя Володимира в "Повісті врем'яних літ" під 6488 [980] р. згадується Мокоша: "І став княжити Володимир у Києві один. І поставив він кумири на пагорбі, поза двором теремним: Перуна дерев'яного, — а голова його [була] срібна, а вус — золотий, — і Хорса, і Дажбога, і Стрибога, і Сімаргла, і Мокош."

В "Слові якогось Христолюбця" (XIV ст.) знаходимо наступне: "И веруют в Перуна и в Хорса и в Сима и в Регла. и в Макош. и в вилы, их же числом тридесят сестриц, и мнят богинями и кладут им требы, коровай им молят и куры режуть".

Схожу інформацію подає й невідомий давньоруський автор глосу до "Слова Григорія Богослова про ідолів": "Тем же богам требу кладут и творят и словенский язык: вилам, Макоши, Диве, Перуну, Хорсу, Роду и Рожаницам.

У східнослов'янському глосі "Слова Іоанна Златоуста про ідолів" Макош також згадується поруч із віллами - уособлення водних стихій: "А друзии жрутъ Перуну, Хорсу, вилам и Макоши, упырем и берегиням". [1].

Мітологічні паралелі

У середньовіччі христосівство підмінило Мокошу Параскевою П'ятницею. Їй присвячували 12 празників у році (їх називали дванадесятницями). Ще в XIX столітті Параскеві приносили жертви у вигляді кужелі, що кидали в колодязь. Сам цей обряд мав назву «мокрида» і походив від того ж кореня, що й ім'я давньоруської богині. [3, 248].

На санскриті Мокша означає «звільнення» від перевтілень, тобто повернення, поєднання з божеством.

В Біблії їй відповідає Марія Магдаліна, в билинах – Маринка, Оленка.

Література

1. Козлов М.М. Місце та роль Богині Макоші та її служителів чародіїв в духовному житті східних слов'ян дохристиянської доби. - https://svit.in.ua/stat/kozlov/kozlov_makos.pdf.
2. Пашник С.Д. Руська Православна Віра у питаннях і відповідях. – Запоріжжя: Руське Православне Коло, 7526 (2018). – 72 с.
3. Серяков М.Л. Рождение Вселенной. Голубиная книга – М.: Яуза, Эксмо, 2005. – 576 с.

Посилання