Лада

Матеріал з svit
Перейти до: навігація, пошук

Лада – весняний прояв Матері-Землі (Рожаниці). Вона уявлялася стрункою, веселою, з віночком на голові й співучої вдачі юнки, дівчини на виданні, яка пробуджується від зимового сну. Там, де вона з'явилась, оживала природа, блакитніло небо, яріло Сонце, дзвеніла весняна пташина пісня й палахкотіли різнобарвні квіти. Богиня Лада є покровителькою любові, кохання, одруження й багатьох інших щедрот.

Свято Лади

В Руському Православному Колі Лада ушановується 8-9 березня. В календарній системі не збереглося свята з такою назвою. Пропонується наступне пояснення:

Степан Килимник пише: "Є неясні відомості, що наші далекі пращури "мали" Богиню весни. З Фольклору довідуємось, що така Богиня таки була й носила назву Лада." [3, 245]. Також повідомляє, що відповідали люди О.Ю. Федьковичу: "До пізнання віри Христової наші люди вірили у Прабога-Вседержителя. Мав він чотири сини й п'яту дочку. Донька його – це наша Мати Земля, яку звали Ладою..." [2, 123].

Для нас важливо, що у Килимника Лада ототожнюється із Богинею Землі. А ось Олександр Знойко вважав, що вона уособлює Зорю: "Враховуючи наведені роз'яснення Вацерада й Гезихія та знаючи про успадкування еллінами культури пеласгів, бачимо, що давньогрецька Афродіта – стародавня Лада, це богиня Київської Русі, Лада – Зоря (Вечірня Зірка) – римська Венера." Хоча тут же пише наступне: "Поява на небі Зорі – Вістунки (Венери) сповіщає, що Сонце в цей момент вступило в головне сузір'я Перуна (Стрільця), і саме з появою перших зірок сузір'я Перуна в Лади народжується немовля – Бог зимового сонцестояння". [1, 63-64]. Тобто народжується Сонце, а із основної мітології відомо, що це робить саме Земля, яка запліднена Батьком Сварогом. А Зоря (чи то Зірка-Венера, чи червона пелена перед сходженням і заходженням Сонця) є лише сповісницею народження чи смерті. Саме такою виступає у Велесовій Книзі Матир-Сва – вогняна птаха. [4, 29].

На свято Лади діти закликали Весну, бо Зима ще на цей час дає про себе знати та іноді засипає землю снігом. На галявинах з поміж гурту вибирали найвродливішу юнку, котра виконувала роль Веснянки, себто Лади. Її зодягали у віночок, пишно прикрашали квітами та стрічками, а потім водили навколо неї хороводи:

Благослови, мати,
Ой Лада, мати,
Весну закликати,
Зиму проводжати!
Зимонька в візочку,
Літочко в човночку... [3]

Існують паралельні свята річного кола присвячені Матері-Землі в інші періоди року: свято Мари-Марії 8-9 вересня і свято Ганни 8-9 грудня. Так як святкують два дні, за аналогією до сонячних свят, можна припустити, що починали обрядодійства ввечері і продовжували на наступний день – Різдво чергового прояву Землі. Тому свято має логічне продовження 9 березня на свято Сорочини. Свято Лади могло означати перехідний період в житті дівчини, вона мала розквітнути і бути готовою до подружнього життя. Якщо провести поділ року (життя людини) на чотири рівні частини по 15 років (1 рік – 1 тиждень) і початком відліку для жіночої сутності вважати свято Ганни 8-9 грудня, то на 8 березня дівчині має виповнитися 15 років. За звичаєм батьки готували юнку до шлюбу і сповіщали про це прикрашаючи подвір'я калиною, квітами.

В весняний період Лада-Земля має завагітніти на свято Благовіщення (25 березня), тобто в 17 з лишком років – початок дітородного періоду. Як правило, свято Сорочини пояснюють від птаха сороки (sroka (польська), sraka (словенська), straka (словацька, чешська)), яка стрекоче про прихід весни і кладе у гніздо 40 прутиків, або церковне – про сорок святих мучеників [6, 69]. Можна припустити, що 15 років це строк, коли дівчина готова до шлюбу, тобто стає статево зрілою. Зазначимо, що близьке до "сорочини" є слово срачиця (сорочка) – натільна одежина, тому срака – це не тільки сідниці, а й голе тіло. Зробимо висновок: в це час відбувається перехід станів Землі, яке стосується і жіноцтва: після умовної смерті 8 березня як дівчинки, вона має отримати після відповідної посвяти (святкування) нове повноцінне жіноче тіло 9 березня і одягти нову сорочку, яка відповідає посвяченню у дівки. [5].

Література

1. Знойко О.П. Міфи Київської землі та події стародавні. – К.: Молодь, 1989. – 304 с.
2. Килимник С. Український рік у народних звичаях в історичному освітленні: У 2 кн. – Кн.1. – К.: Обереги, 1994. – 400 с.
3. Килимник С. Український рік у народних звичаях в історичному освітленні: У 2 кн. – Кн.2. – К.: Обереги, 1994. – 528 с.
4. Пашник С.Д. Образ Матир-Сви, як священної птахи русів, у Велесовій Книзі / Бойовий дух воїна. – Запоріжжя.: Руське Православне Коло, 7524 (2016). – С. 28-35.
5. Пашник С.Д. Про наше весняне свято Матері-Землі та нежидівське свято Пурим. – www.svit.in.ua/sta/st30.
6. Скуратівський В.Т. Вінець. – К.: Вид-во УСГА, 1994. – 240 с.
7. Скуратівський В.Т. Русалії. – К.: Довіра, 1996. – 734 с.

Посилання