Коляда

Матеріал з svit
Перейти до: навігація, пошук

Коляда (Божич) – наймолодший зимовий прояв Дажбога. Коляда являється у вигляді дитини, підлітка. Різдво Коляди святкують 25 грудня на зимове сонцестояння. Народженню Сонця-Божича присвяченні колядки. Вважається, що це є також Різдвом Дажбога, бо починається нове Сонячне Коло: "Славимо Дажбога, і буде Той наш покровитель і заступник од Коляди до Коляди". [ВК, д.31]. Західнослов'янський варіант імені – Поренут.

Згадки Коляди

Велесова Книга:
"То бо покропимо о Коляді ягничем і на Русаліях, в день Ярів, також на Красну Гору". (ВК, 7а).
В переліку Богів: "Радогощ, Колендо і Кришень" (ВК, 11б).
"Славимо Дажбога, і буде Той наш покровитель і заступник од Коляди до Коляди." (ВК, 31).
"Себто на древній час много родів обирали Отця, вони же мали старців і віче, іні бо мали князів, іже обирали по сьомому колу од Коляди до Коляди." (ВК, 33).
"І ті свята: первено – Колядь, і друге – Яр, і Красна Гора, і Овсена Велика і Мала." (ВК, 37а).


Густинський літопис початку XVII століття:
"Шостий — Коляда; сьому празник прескверний буває 24 грудня. А тому й нині, хоч і благодать Різдвом Христовим осіяла нас, і ідоли згинули, та, одначе, диявол ще й досі у безумних пам'ять свою вдержав: сьому бісу в пам'ять проста чадь сходиться в надвечір'я Різдва Христового і співають пісні такі, в яких хоч і про Різдво Христове поминають, та більше Коляду-біса величають." [1,41].

Різдво Коляди 25 грудня

Після святвечора з 24 на 25 грудня в опівночі в храмі відправляють нічну Божу Службу приурочену Різдву – народженню Сонця-Коляди.

До сходу Сонця вишиковуються колони на чолі із священнослужителями, за ними ідуть козаки на чолі з отаманами, за ними – люди. Через певні відстані палають смолоскипи, які тримають юнаки. Ця велична хода урочисто, під спів славнів Непереможному Сонцю прямує до святилища під відкритим небом, яке стоїть на пагорбі, де зарання заготовлений хмиз для майбутнього багаття.

Прибулі стають лицем до сходу Сонця, що природно утворює напівмісяць, який обрамляє майбутнє вогнище. Запалюється Священний Вогонь. Перші промені Сонця зустрічаються бадьорим співом.

Коли Непереможне Сонце сходить повністю, волхви читають молитви на честь Сонця-Дажбога, нагадують славетні місця свого роду-племені, особливо підкреслюючи ті з них, які звершилися за допомогою цього Бога-Світла.

Учасники святкових урочистостей стають навколо Священного Вогню і співають славні.

Після чого відбувається загальний сніданок: кожен учасник священнодійства одержує пиріг із сиром у вигляді півмісяця (вареник). Свято закінчується всенародним гулянням. Під час обіду в кожній сім'ї розрізають свіжеспечену паляницю – символ Сонця на сім частин, що символізує сім сонячних променів.

Увечері того ж дня люди виходять проводжати Непереможне Сонце на Нічний спочинок. Дійство протікає урочисто. [4, 65-66]. Першими сповісниками народження сонця є діти. Вдосвіта хлопчаки йдуть до односельців, бо до того часу в господарстві ще залишаються добрі духи-душі, вітати зі святом Різдва, кажучи:
– Зі святом Різдва, будьте здорові!
Їм відповідають:
– І вас також вітаємо й бажаємо здоров'я!
Після відповіді хлопець продовжував:

З святим Різдвом вітаю,
Всім здоров'я бажаю:
Господарю на воли,
Господині на квочки,
Хлопцям-дівчатам на гуляння,
Малим дітям забавляння,
Коляді-Богу вихваляння!

Крім підлітків, окремо віншували менші діти, вони здебільшого оббігали лише родичів і найближчих сусідів, приказуючи:

Я маленький хлопчик,
Ізліз на стовпчик,
У дудочку граю,
Коляду забавляю!
Горобчик летить,
Хвостиком вертить, –
А ви, дядьку, переймайте,
Мені копійочку дайте!

Віншувальників чекають з нетерпінням – як добрих сповісників і щедро віддячували яблуками, горіхами, бубликами, а найчастіше навмисне випеченими маленькими хлібинами "з душею". Вважається, чим більше дітей-полазників завітає до хати, тим щедрішим буде новий рік.

Колядують вранці лише хлопчики, а дівчатка участі не беруть, оскільки за давнім віруванням на великі свята першими полазниками мають бути представники чоловічої статі, котрі й ощасливлять хату-господарство.

Ті, хто не пішов на зустріч Сонця, після служби у храмі повертаються додому і сідають за сніданок, доки не зійшло сонце. Адже за віруваннями, добрі духи перебувають у хаті лише із сутінками. При цьому господар скроплює оселю свяченою водою, обкурює пахучим зіллям і запалює свічку – праобраз Сонця. Помолившись, усі сідають на простелені рушники; при цьому годиться "продмухнути місце", щоб не покалічити добрих духів.

Після першої ложки куті господар піднімає келишок і виголошує:
– Будьмо здорові зі Святим Різдвом! Хай Господь милує нас і має нас у своїй опіці на кожному кроці, а всім померлим, пошли, Боже, царство небесне, раювання в небі!
Розговівшись, лягають спочивати. До обід, як правило, ніхто не ходив у гості. [3].

Приклади Колядок

Коли не було з нащада світа, Дажбоже!
Тоді не було неба ні землі, Дажбоже!
А лише було синєє море, Дажбоже!
А серед моря зелен явір, Дажбоже!
На явороньку три голубоньки, Дажбоже!
Три голубоньки радоньку радять, Дажбоже!
Радоньку радять, як Світ сновати, Дажбоже!
"Та спустімося на дно до моря, Дажбоже!
Та дістанемо дрібного піску, Дажбоже!
Дрібний пісочок посіємо ми, Дажбоже!
Так нам станеться чорна Землиця, Дажбоже!
Та дістанемо золотий камінь, Дажбоже!
Золотий камінь посіємо ми, Дажбоже!
Так нам станеться ясне Небонько, Дажбоже!
Ясне Небонько, Світле Сонечко, Дажбоже!
Світле Сонечко, Ясен Місячик, Дажбоже!
Ясен Місячик, ясна Зірниця, Дажбоже!
Ясна Зірниця, дрібні Зіроньки, Дажбоже!" [2, 4].
Стояла сосна серед Дунаю, Дажбоже!
На тій сосноньці сив сокіл сидів, Дажбоже!
Крильцями стріпав, в Дунаєць упав, Дажбоже!
Вийшов він відтам третього року, Дажбоже!
Виніс він відтам троє насіння, Дажбоже!
Перше насіння – чорна землиця, Дажбоже!
Друге насіння – яра пшениця, Дажбоже!
Третє насіння – зелена трава, Дажбоже!
Чорна землиця – хліб ізродиться, Дажбоже!
Яра пшениця – для коровайця, Дажбоже!
Зелена трава – для корівоньки, Дажбоже! [2, 5].

Література

1. Збірник козацьких літописів: Густинський, Самійла Величка, Грабянки — К: Дніпро, 2006.- 976 с.
2. Пісенник / Упорядник С.Д. Пашник. – Запоріжжя: Руське Православне Коло, 7523 (2015). – 40 с.(docx)
3. Скуратівський В.Т. Святвечір: У 2 кн. – К.: Перлина, 1994.
4. Федоренко Д.Т. Спочатку був Дажбог... Про що розповідає першоукраїнський літопис Велесова книга. – Кривий Ріг: Саксагані, 1994. – 87 с.

Посилання