Калита (свято)
Калита (Калета) – вечірнє свято напередодні Андрія (Андри, Інди, Ондери), яке відзначають з 29 на 30 листопада. У цей день відбуваються великі молодіжні гуляння ворожіння.
Суть свята
Основна суть свята - це шлюбні ворожіння. Дівчата випікали великого круглого коржа з діркою посередині, який називався Калитою, він символізував наречену і її двір-лоно. Його обмазували медом і підвішували до сволока або прив'язували до вудила. Сторожив Калиту пан Калитинський (відіграє роль батька) разом з дівчатами-дружками, тримаючи в руці квача, обмащеного в сажі. Інший учасник гри - пан Коцюбинський, як наречений, протанцювавши навколо косого хреста, складеного із рогача і коцюби, і не задівши його, мусив осідлати коцюбу (коня). На ній під'їжджав до Калитинського і, не злазячи з коцюби, мав підстрибнути та вкусити Калиту. При цьому не можна сміятися. Якщо Коцюбинський порушував умови гри, його мазали сажею. В сценарій гри закладено міт про Індру, який має подолати Воротаря-охоронця і заволодіти нареченою. Середній зуб Триглава в нижній частині означається ядром-яйцем (Індра), а верхня частина – це перо (Перун). Тобто Індра – це нижній Перун. "Се бо Ондера маємо, який є інший Перунець." [1, ВК,30]. Бог Індра передав зброю Перуну [1, ВК,6г]. Основне завдання Індри-Ядра потрапити в потойбічний світ (жіноче лоно). Тому шлюбний обряд відповідає статевим відносинам між чоловіком і жінкою, а гадання і випробування на святі Калити - це спроба знайти собі пару.
Випікання Калити
Дівчата випікають Калиту – головний символ цього свята. Кожна дівчина повинна брати участь у готуванні Калити, починаючи від старшої і закінчуючи наймолодшою. Тісто мусить бути солодким і міцно запеченим, щоб нелегко було вкусити. Замішування тіста має обрядове значення підтримання єдності в родинних зв'язках. А виконання цього обряду дівчатами – майбутніми матерями – є тим дійством, яке на духовному рівні об'єднуватиме їх дітей у великий єдиний рід – тобто народ. Дрова у печі складали навхрест, що символізувало Сонце. Розпалювання дров – то священна обрядова дія, адже вогонь здавна був найкращим другом і помічником людини, без нього вони не мали ні тепла, ні їжі, ні захисту від небажаних гостей. Тому приказували, розводячи вогонь:
- Гори, гори ясно
- спечи нам Калиту красну!
- Щоб ми її кусали
- тай горя не знали!
Ворожіння
З давніх-давен у ніч на Калиту дівчата ворожать. Глибоко в душі дівчата вірять, що ця ніч допоможе їм пізнати свою долю – дізнатися, чи вийдуть заміж, а чи доведеться знову дівувати цілий рік.
- Калита, Калита,
- На тебе надіємось
- Хочемо долю свою знати
- Просимо тебе допомагати!
Для ворожіння під Андрія дівчата "сіють" льон чи коноплі й приговорюють:
- Андрію, Андрію,
- на тобі коноплі сію,
- дай мені, Боже, знати,
- з ким буду шлюб брати! [3, 305].
Ворожать, як хто вміє: на люстерко, чобіток кидають, під вікном слухають, ллють віск з свічок на воду і дивляться на фігури. Ще й так ворожать: беруть два сірника чи дві воскові свічки, запалюють їх, і якщо вони прихиляться одна до одної, то це ознака щасливої долі.
Основне дійство
Одна з обов'язкових умов проведення свята – жартівливий "напад" на хату хлопців. Саме вони готують горнятко з сажею, квач, обирають Калитинського – веселого, жартівливого парубка, який відповідатиме за обряд кусання Калити і являється її охоронцем. Хлопці прив'язують червоною стрічкою калиту до сволока так високо, щоб тільки підстрибнувши можна було її дістатися, а другий кінець стрічки протягують через сволок, щоб калиту можна було підсмикувати вгору. Інший варіант, коли калиту підвішують на палицю і підсмикують як вудилом. Це урочисте дійство супроводжується словами:
- У небо, наша калита, у небо,
- А ти, сонечко, підіймись
- Та нас подивись.
- Ми калиту чіпляємо.
- На місяць поглядаємо,
- Свою долю-радість закликаємо.
Паном Коцюбинським може бути кожний учасник гри. Спочатку він виконує танець навколо косого хреста, складеного коцюбою і рогачем, а всі присутні намагаються його розсмішити. Засміявся, наступив у танку на рогач або коцюбу, не зміг вкусити калити – отримай сажею по писку! Звичайно, дівчата перші над ними сміються й підколюють дотепними примовками й жартами. Як найкраще духовний зміст свята Калити розкривається в народній пісні "Їxав Молодець Хоробрий Стрілець" з явним натяком на шлюбні дії:
- Їxав Молодець, Хоробрий Стрілець, дай Боже!
- Коня поганяв, Калету шукав, дай Боже!
- Зійди, Калето, зійди Круглая, дай Боже!
- Калета зійшла, щастя принесла, дай Боже!
- Печем Калету, ой, Дірявую, дай Боже!
- Калето, паxти, Дівчино, цвіти, дай Боже!
- Калета паxтить, Козака манить, дай Боже!
- Високо скакав, Калету кусав, дай Боже!
- Калету зловив, дірку прокусив, дай Боже!
- Калету ламав, криxти розкидав, дай Боже!
- Ой, ті криxтоньки, сяють Зіроньки, дай Боже!
- Сяють Зіроньки, малі дітоньки, дай Боже!
- Диво-Калета світ ізродила, дай Боже!
- Ой, Ти Калето, ой, Медовая, дай Боже!
- Xто Тебе місив, xто Тебе змастив, дай Боже!
- Xто Воду носив, xто Тебе смішив, дай Боже!
- Мене місила Красна Дівчина, дай Боже!
- Красна Дівчина, як та Калина, дай Боже!
- Калето, місись, Житечко, зродись, дай Боже!
- Калето, котись, звірино, родись, дай Боже!
- Їли Калету, їли Медову, дай Боже!
- Кругла Калета світ звеселяла, дай Боже! [4].
Але не довго хлопці витримують таке знущання. Наймолодший Коцюбинський врешті-решт хапає обома руками Калиту і втікає геть. Втім, ця Калита знов опиняється на святковому столі і дістається всім учасникам дійства. Та не всім просто так: хлопці, як основні „винуватці” втрати Калити, мусять викупити свою долю, дівчата ж, як вправні господині, свою отримують без викупу. Закінчується свято сонцесяйної Калити доброю вечерею, досвітніми посиденьками і веселими іграми й танцями. Буває, що саме на цих досвітках дівчина зустрічає свого судженого, на якого гадала вночі. Але, як би там не було, це свято запам'ятовується надовго! [2, 128].
- От поволі затихають наші вечорниці.
- Не забудьте ви дороги до нашої світлиці.
- Хай любов і щире слово Душу гріє ту,
- Що вечорниці пам'ятає в ніч на Калиту.[5, 4].
Література
1. Велесова Книга / Упор., перек., ком. С.Д. Пашник. – Запоріжжя: Руське Православне Коло, 7518 (2010). – 160 с.
2. Войтович В. Сокіл-Рід. – Рівне: Оріяна, 1997. – 322 с.
3. Іларіон, митрополит. Дохристиянські вірування українського народу: Іст.-реліг. моногр. Видання друге. - К.: АТ "Обереги", 1994. - 424 с.
4. Їхав Молодець Хоробрий Стрілець. Українська народна пісня. – http://www.pisni.org.ua.
5. Калита / упор. С.Д.Пашник. – Запоріжжя.: Руське Православне Коло, 7523 (2015). – 16 с.
